9.3

У лабораторії знову стихло.

Не так, як після вибачення Альфи: тепер тиша була настроєна на інший лад.

Густіша.

Гостріша.

Як струна, що ось-ось лопне.

— З якого це моменту, — тихо сказав Северин, — ми почали нападати на тих, хто нічого не зробив? Банально через власний страх?

Слова прозвучали не гнівно, його він опанував.

Але як попередження, у якому відчувалась сталь. Та сама, якою він тримав зграю під час навали монстрів з Порожнечі, та сама, якою ремонтував вузли сьогодні.

Бурий поворушив щелепою, але не відвів погляду.

— А з якого моменту ми почали роздавати «невинна» просто так? — втрутився Дмитро. — Ніхто не довів, що вона чиста. Просто… подобається вона тобі чи дому — цього мало, щоб закривати очі.

— І ніхто не довів зворотного, — спокійно й твердо сказала Лада, не піднімаючи погляду від панелі.

—  Така позиція — гарний камуфляж, — буркнув Бурий.

— І агресія — теж, — відрізала Лада, не дивлячись на нього. — Але ж ми не поспішаємо викидати агресивних за межу.

Повітря знову зрушилось. Не так різко, як раніше, але нерви в центрі все ще були натягнуті.

Хтось із вовків клацнув зубами, почувши обмін репліками. Хтось із барсів перемістив вагу тіла, наче готувались до оборони.

Северин зробив півкроку вперед, спокійно, виважено.

— У нас є правила, — сказав він. — І ми не ламатимемо їх через припущення. Ні сьогодні, ні завтра. Спершу факт. Потім рішення.

Саме в цю мить головний екран мигнув. Руни над ним коротко спалахнули сивим — ознака завершення високоточного аналізу.

Усі автоматично обернулись.

— Готово, — видихнула Лада і швидко проковзнула пальцями по сенсору. — Закінчився порівняльний аналіз.

Северин нахилився ближче. Його тінь лягла на панель.

— Це аналіз співпадіння сигнатури з дому і коду вторгнення? — уточнив він. —Збігаються вони чи ні?

— Ага, саме це, — підтвердила Лада, збільшуючи дані.

На екрані розгорнулися два складні малюнки: зліва — теплий, шаруватий слід аури з панелі дому; справа — той самий ламаний, різкий код сутності, яка тиснула на захисне поле.

Алгоритм зіставлення промалював між ними лінії зв’язку — тонкі, червоні, майже нервові.

Та лінії… гасли.

Одна за одною.

До порожнього простору.

— Ну? — запитав тихо Дмитро.

Северин не відводив погляду.

— Кажи, — додав Бурий, але вже без тиску. Більше… з тим нервовим очікуванням, яке завжди виникало перед вироком.

Лада ковтнула повітря.

— Збігу немає, — промовила вона. — Нуль відсотків. Не ті частоти. Не ті піки. Не той ритм.

Тиша знову лягла важка, як камінь.

— І не імітація, — додала Лада. — Це дві абсолютно різні сутності.

Северин на мить заплющив очі, немов даючи тілу секунду відпочинку.

— Добре, — сказав він нарешті, спокійно, чітко. — Значить… хтось у домі викликав реакцію системи. Але той, хто атакував бар’єр, — не він.

— Але дім зреагував саме на неї, — вперто повторив Бурий. — Твої діти були в школі, на Марту такої реакції нема. Неможливо ігнорувати такий збіг… чи як ти це хочеш назвати.

Альфа підвів голову, подивився просто на друга, який ніяк не міг притлумити власну впертість на фоні загальної напруги.

— Назву це так, як і є, — сказав він рівно. — Співпадіння.

— Байдуже, що це співпадіння, — не здавався Бурий. — Вона там була. І в той самий час у нас тріснула межа. Якби це була чужа зграя, я б теж шукав того, хто ліз в очі. Чому ніхто не хоче хоча б поговорити з нею?

— Поговорити  не проблема, — сказав Северин тихо. — Але допит без доказів я не дозволю.

— А якщо вона пастка? — буркнув хтось з кутка зали. — Порожні теж колись приходили як «загублені діти».

Лабораторія одразу заворушилась. Порожні — слово, що досі кидало тінь на будь-яку розмову.

Северин різко повернув голову в бік того, хто озвався. Не агрессивно, але з такою силою у погляді, що всі інші звуки стихли.

— Вона не Порожня, — сказав він спокійно. — Це видно навіть невзброєним оком.

— Може, навчена приховувати? — втрутився барс.

Лада підняла руку, жестом просячи тиші.

— Порожні не вміють нічого приховувати. В них інша фізика. Вони… ламають простір, коли дихають. Ви б це відчули, навіть якби вона сиділа в кухні і їла суп.

— Істоти, які сьогодні атакували бар’єр, вчаться копіювати нашого лідера. То чи є сенс відкидати можливість, що монстри з Порожнечі можуть еволюціонувати?

Голос був нерішучий, але гучний: це озвався молодий вовк з технічного відділу, з тих, хто ще не втрачав побратимів у Порожній Бійні.