9.2

Северин не повернув голови. Тільки пальці на ремені жилета ледь помітно напружились — той самий ледве видимий жест, який могли помітити лише ті, хто бачив його під час війн, коли секунди вирішували, хто виживе.

На екрані траєкторія смикнулась — крапка «тимчасово довірений» різко відскочила від панелі, ніби відчула небезпеку або зміщення поля.

І рівно в той же момент по сітці поселення пройшла перша хвиля зовнішнього удару.

Наче хтось чекав саме цього.

Такі збіги завжди пахли не випадковістю, а пасткою.

— Ось і все, — промовила Лада, зводячи на другий екран шар внутрішніх протоколів. — Система підняла щит саме в ту секунду, коли дім відреагував на присутність. А хтось скористався цим, щоб пролізти в наші протоколи.

— Тобто ти кажеш… — Бурий потер обличчя долонею так, ніби намагався стерти втому разом зі шкірою, — …що дім просто зреагував на няньку, а нам на голову вилізло щось із річки?

— Ще не доведено, що реакція була саме на няню, — нагадав Альфа.

Данило лишень закотив очі.

— Ой перестань, Берест. Такі випадковості для романів. Тут усі дорослі хлопчики…

— І дівчата, — тихо поправила Лада.

— …і дівчата, — кивнув він, навіть не дивлячись у її бік, — тому не треба робити вигляд, що збіг у три секунди — це норма. Дім на когось відреагував. Сітку пробили в ту ж мить. Висновок очевидний.

Северин мовчав, і це мовчання з кожною секундою робилося гострішим.

— Все одно, — продовжив він, — я ціную мову фактів, а не здогадок. Ти це знаєш.

— Повіриш тільки тоді, коли тобі в лоба прилетить? — буркнув Бурий, роздратовано махнувши рукою. — Не помічав за тобою такої впертості. Ти її знаєш всього кілька годин, а вже горою стоїш. Може, вона відьма? Причарувала не тільки дім, але й його господаря?

Йому не варто було це казати.

Не при всій залі лабораторії, де за терміналами стояло десяток перевертнів: барси, ведмеді, гієни, пара вовків з нічної зміни; борсуки з рунічними манжетами, що від поту вже потемніли.

Усі різко підняли голови.

Повітря затріщало напругою.

Лампи над столами ледве помітно блимнули — це не струм скакав, це їхні внутрішні звірі відчули зміну в настрої Альфи.

Северин не встиг усвідомити, що робить.

Звір рвонувся.

Рух був майже безшумним, але достатньо різким, щоб ті, хто стояв ближче, інстинктивно відсахнулись.

І вже наступної миті він стояв перед Данилом — ближче, ніж дозволяли кодекс, і значно ближче, ніж будь-хто наважувався підходити до Альфи.

— Не повторюй цього, — видихнув він.

Голос був тихим — тишею перед бурею.

І від цього спокою в ньому було більше небезпеки, ніж у будь-якому ричанні.

Сила Альфи вже тиснула. Повільно, важко, як повітря перед грозою.

Барси опустили голови. Ведмеді згорбили плечі. Вовки пригнули вуха. Борсуки принишкли десь під столами.

Це був чистий інстинкт підкорення. Ніхто в центрі не рухався, навіть дихали через раз.

Северин кліпнув, і нарешті сам усвідомив, що зробив.

Хребет звіра вже вигнувся, готовий до стрибка. Кігті ще не пробили шкіру, але були буквально під нею, прорізаючи м’язи фантомним болем.

Він відчував власну лють — різку, як метал, і гірку, мов попіл.

…за Ліну?

За чужу?

За дівчину, яку він знав менше півдоби?

Сміховинно.

Небезпечно.

Абсолютно неприйнятно.

Він змусив себе відступити: повільно, з демонстративним самоконтролем.

Вдихнув глибше.

Повітря розширило грудну клітку, протиснуло звіра назад, у темряву під кістками. Той буркнув, зціпив зуби, але послухався.

— Вибач, — сказав Северин рівно й чітко, так, щоб усі почули, що контроль повернувся. — Це була… неправильна реакція.

Повітря зрушилося — напруга впала на кілька відсотків.

Лада повернулась до термінала, роблячи вигляд, що нічого не сталося.

Перевертні приступили до роботи: хтось прокручував відео з річкового сектора, хтось переносив кристалічні модулі до резервних блоків, хтось перевіряв стабілізатори бар’єру.

У повітрі стояв запах озону, металлу, кави й поту — нормальний для центру після атаки. Але всі все ще одним вухом слухали розмову.

Навіть стіни, здавалося, чули.

Бурий провів рукою по обличчю.

— Всі сьогодні на нервах, друже, — буркнув він, нервово поправляючи манжет. — Але скажи хоч щось розумне, Северине. Ти бачиш, що все вказує на неї.

— Я бачу ознаки, не докази, — сказав Альфа твердо, без коливань.