РОЗДІЛ 8

БЕРЕСТ

Туман над річкою ще був густрим, земля досі пам’ятала останнє зіткнення. У повітрі стояв запах гару, вогкої глини й чогось чужого, холодного, що не мало права тут бути.

Альфа не міг просто повернутися у науковий центр та чекати, коли загони спіймають тінь,  яка зникла під час сутички, тому приєднався до пошуків.

— Перший загін рушайте вправо, вздовж русла, — голос Северина по зв’язку був рівним, глухим, без зайвих емоцій. — Другий — по лісовій лінії, тримайтесь у радіусі видимості бар’єра. Третій — зі мною, на вузли.

Бійці почали рух без питань. Метал зброї тихо дзвенів об ремені, захисні руни на браслетах миготіли попереджувальним світлом.

Сітка поки що не стала невидимою, тож світилася над головами, як тонке біле небо, натягнуте над поселенням. У місці, де щойно палала імла й кришилося чуже тіло-копія, лишились темні сліди, ніби хтось розчісував повітря прямо кігтями.

— «Перший», доповідь, — кинув Северин у гарнітуру.

— «Перший» на зв’язку, — озвався сухий голос Дмитра. — Візуально у нас чисто. Але трава на сто метрів вниз за течією лежить, наче її хвилею прибило. Вода… — пауза. — Вода не віддзеркалює, Альфа. Чорна пляма, ніби провал. Чортівня якась.

Северин наказав одному з бійців загону першого відокремитися. Аби той дістав з чохла тонку рунічну пластину — польовий сканер — і рушив до самої кромки води.

— Не переходити межу, — нагадав Альфа.

— Я не самогубець, — пирхнув хлопець, та зупинився точно в межах дозволеного.

Коли він торкнувся щупом повітря за кілька сантиметрів до чорної плями, пластина спалахнула синім, потім різко згасла. Все це Альфа бачив через мініатюрну камеру на захисній пластині бійця — зображення транслювалось між загонами та в лабораторію.

— Витягай, — коротко кинув Северин. — Що там?

Боєць рвучко відсмикнув руку. Метал щупа димів, руни по краю пластини потріскались, наче скло.

— Ну, принаймні це не оптичний фокус, — хрипко сказав у навушник  Бурий. — Там реально щось роз’їдає поле.

— Візьми зразки води на аналіз.

— Так, Альфа.

— Ще не вистачало нам тут якоїсь зарази, — буркнув Бурий. — Я вже сумую за тими часами, коли найбільшою небезпекою було, що твій тато, Альфа, не пустить нас на дискотеку до дівок.

Берест хмикнув — гарні були часи — але нічого не відповів, зосередився на справі.

— Фіксуй координати, — сказав Северин другу. — Мітка «чорна зона», доступ тільки за моїм дозволом.

Він пройшов уперед. Сітка над річкою тут була тоншою, руни в опорних стовпах мерехтіли нерівно, як свічка, яку хтось дмухав з іншого боку.

Северин поклав долоню на чорний метал вузла. Під пальцями легенько смикнуло напругою — система впізнала його.

На зап’ястку спалахнули власні руни, відповідаючи. Лінія зв’язку була жива, як нерв.

— «Другий», що у вас? — не відводячи погляду від блискучих жил у стовпі, запитав він.

— «Другий» на зв’язку, — озвався інший голос. — Є слід. Тінь пройшла вздовж сітки метрів на триста, потім… розбилась. Буквально. На дрібні фрагменти. Ми бачимо відбитки, але цілісної форми нема.

— Відбитки? — уточнив Данило на фоні.

— Температура низька, — доповів «Другий». — Ґрунт промерз шматками, ніби мороз вдарив. І запах… — він на мить замовк. — Запах немертвого. Не тіла. Не енергії. Порожнечі.

— Запах як у Інших?

— Схожий, але не такий. Тут відчувається страшний неживий холод.

Северин відчув, як у стовпі під його рукою щось здригнулося, захисний механізм тремтів від втручання.

— Позначити всі такі фрагменти, — коротко сказав він. — Не торкатись. Носаком не перевіряти, хлопці. Я хочу, щоб сьогоднішнє «без жертв» так і залишилось.

— Прийнято, Альфо.

Він зосередився на вузлі. Тріщина в структурі захисту була невидимою неозброєному оку, але його звір відчував її, як скол у зубі. Ледь відчутний, але доки не залатаєш — не дасть забути, буде нагадувати, муляти.

— Лада, — звернувся Альфа до техніка в лабораторії, — виведи на мій браслет локальну картину поля.

Перед очима над зап’ястком спалахнув проєкційний контур: тонка напівпрозора сітка, де ця ділянка була підсвічена червоним. Лінії залишались рівними, поки не підходили до бар’єру. Там — перелом, ніби хтось втиснув пальці в тканину й потягнув її, але не розірвав.

— Тріщина вісім відсотків, — прочитав він значення. — Неприпустимо.

Северин глибше всадив пальці в заглиблення на стовпі, відчув холодний метал, шорсткість вбитих у нього рун.

— Переводжу вузол у ручний режим, — попередив лабораторію.

— Підтверджую, — швидко відповіла Лада. — Система знімає автоматику. Головний контур підхопить навантаження. Тільки не забудьте дихати, Альфо, ведмедям корисний кисень, а не лише мед.

Він ледь скривив губи — це була майже посмішка. Лада намагалась розрядити атмосферу, але зараз всі його думки зосередились на відновленні стовідсоткового захисту.