5. Азар. "Ким вона тобі доводиться?"

Чомусь весь вечір і ранок я відчував якусь небезпеку і неспокій, але я був на своїй території, тут не могло бути ніякої небезпеки. Я не розумів, що зі мною відбувається, але був на взводі.

Це, схоже, помітив мій друг, Ендер, бо запитав:

— Ти що, закохався? Виглядаєш інакше. Навіть запах змінився, таке буває, коли знаходиш істинну пару, — сказав він зі знанням справи. Раніше ми з ним багато сперечались через те, що я дуже скептично ставився до істинних пар. 

— Я відчуваю щось дивне. Ніби небезпеку… Але ж тут ми в безпеці, — я насупився. — І так, якщо навіть я закохався, чого тут такого? — пробурчав тихіше.

— Якщо ти зустрів свою істинну пару, то можеш відчувати небезпеку, яка загрожує не тобі, а їй, — пояснив друг.

— Таке теж буває? — в шоці перепитав я. — Вона в небезпеці? Я маю йти до неї!

—А ти знаєш, де її шукати? 

— Вона повітруля, я знаю, де їхнє поселення, — я кивнув. — Це зовсім недалеко. Тільки не кажи нікому.

— Добре, не буду. Може, мені піти з тобою? Раптом тобі буде потрібна допомога?

— Прикриєш мене тут, якщо батько шукатиме. Виграй мені час…

***

Я ледь втримався, щоб не піти до неї серед білого дня і не обʼявити війну всім, якщо раптом з її голови впаде хоч одна волосина. 

Обернувся на вовка і біг з усіх ніг туди. Можливо, в такому вигляді вони не одразу зрозуміють, що це саме я, це мені допоможе виграти час…

Я біг на її запах, він вів мене. Алізе мала бути в самому центрі селища, що було дивно… Там мала жити родина голови повітруль. Може, вона прислужниця в тому домі, чи щось подібне?... Або… Ні, я не хотів думати про те, що її могли зробити наложницею їхнього правителя. 

Але Алізе була такою красивою, що виключати такого варіанту було не можна. Серце боляче стислось. Якщо з її голови впаде хоч одна волосинка, я зрівняю це місце з землею!

Біля будівлі я побачив одного охоронця. Це був чоловік зі зброєю і доволі сильною магічною аурою. Значить, це точно будинок правителя і тут його охорона…

Я оббіг будинок з іншого боку: тут охорони не було. Я в цій формі не показався ще жодному ворогові, мене не знайшли, це не могло не радувати.

Знайшов чорний хід і зайшов у будинок. Одразу відчув, що в будинку було як мінімум три людини: Алізе була серед них. Я обернувся на людину і вдягнув першу-ліпшу сорочку та штани з шафи, яка була на першому поверсі, а потім пішов на аромат Алізе вгору. 

Йшов тихо, а коли підійшов до дверей, які були заперті на замок, зрозумів, що її таки тут замкнули.

Схопив ручку і смикнув її так, що та вирвалась разом із замком. І двері розчинилися.

Одразу побачив Алізе з… Чорт, це ж моя наложниця! Я впізнав дівчину…

— Чому ви разом? — тільки й запитав. 

— Азар! — вражено вигукнула Алізе. — Тобі не можна тут знаходитись, якщо тебе побачать, то вб’ють!

— Алізе… Ким тобі доводиться ця дівчина? — я кивнув у бік дівчини, яка ховалась за спиною Алізе.

— Це Бріза, моя молодша сестра, — сказала Алізе. — Я хотіла тебе попросити взяти її з собою, бо Брізу хотіли віддати в наложниці ватажку перевертнів. Але тато замкнув нас, щоб ми не втекли!

— Алізе… Я і є той ватажок. ЇЇ мали віддати мені, — нарешті дійшло до мене…