4. Алізе. Я відчула його

— Ти не віддаси її! Відпусти Брізу, я вийду заміж, я ж обіцяла… — сказала я благальним тоном. 

— Я вже казав тобі, ти потрібна роду, Алізе,— насупився батько. — Я дав тобі занадто багато волі… Більше це не повториться. Посидиш подумаєш про свою поведінку. А Бріза  теж виконає свій обовʼязок перед родом і стане наложницею ватажка перевертнів. Це не обговорюється. Замкніть цих двох!

Я знала, що якщо зараз використаю магію, то точно зможу втекти. Не було в варті магів мого рівня… Але втекти від них усіх з боєм, одночасно захищаючи сестру, було мені не під силу… 

Мені на руки вдягнули спеціальні кайданки, що були посилені магією землі, природним ворогом стихії вітру. Вони мали обмежити використання моєї магії. 

Нас повели до кімнати Брізи і замкнули там. Вікно зачарували магією, щоб ми також не вийшли. В цих кайданках мені було не під силу впоратись навіть з такою легкою магією. 

Коли нас залишили вдвох, Бріза заплакала, обіймаючи мене:

— Алізе, батько дуже злий… Може, нам не варто було сперечатися… Я все витримаю, може, тоді хоч ти будеш вільна…

 — Не хочу, щоб ти страждала, — я обняла її. — Ти найближча мені людина, якщо не рахувати Азара…

— Хто такий Азар? — запитала вона. — У тебе ж ніби не було хлопця, батько не дозволив би нам зустрічатись з кимось, він би прознав… 

 — Я недавно з ним познайомилась, — зізналась я. — Він запропонував мені втекти разом, я думала, ми й тебе візьмемо з собою…

— Ти закохалась в нього так швидко? Я завжди думала, що ти не з тих, хто може закохатись в майже незнайомця, — здивувалась сестра. — Але я рада, що є хтось, кому ти настільки важлива… Може, якщо не мене, то хоча б тебе він врятує, якщо кохає… 

— Мені здається, що я  закохалася в нього з першого погляду, — зізналась я. — Раніше думала, що такого не буває. Але ні, насправді буває. Я впевнена, що колись це трапиться і з тобою. 

Але раптом я зрозуміла — якщо не прийду увечері до озера, то Азар подумає, що я відмовилася від нього, що інтереси моєї родини виявилися для мене важливішими. І мені стало дуже сумно…

***

Зранку батько прийшов до нас і сказав: 

— Брізо, я про все домовився! За тобою приїдуть сьогодні ж! І краще тобі не втікати від перевертнів, памʼятай, що тут залишиться Алізе. Вона буде під вартою, поки ти не виконаєш свій обовʼязок. Ти ж не хочеш приносити сестрі ще більше проблем, правда? — запитав він, поглянувши на сестру.

— Відпусти Алізе і я зроблю все, що ти хочеш, — на очах Брізи заблищали сльози. — Будь ласка, ми ж твої доньки, відпусти хоча б її… 

— Я відпущу її, коли ти станеш наложницею ватажка перевертнів, — сказав батько. — Ну, принаймні, вона не буде під замком тут. Але піти з родини вона не зможе. У неї теж є обовʼязки. 

Я відчула себе загнаною в пастку. Якби хоча б не ці кайданки… Якби я могла зняти їх, то з-під невеликої варти ми з сестрою, можливо, змогли б втекти. 

— Все, я пішов. Будьте розумницями і ми збережемо рід. Потім, коли мене не стане, ви зрозумієте, що я робив все це заради нас всіх, дівчата, — він зітхнув і пішов. 

***

Ми знову повернулися до кімнати, двері якої замкнули за нами. Не було сил розмовляти, Бріза тихенько плакала, я сиділа мовчки і тільки думала, що якби я раніше здогадалася втекти, поки за нами ще не стежили…

І раптом крізь маленьке заґратоване віконечко під самою стелею до кімнати влетів порив вітру, і я відчула знайомий запах. Тепер я не сумнівалася, Азар десь поруч! Проте він в небезпеці, якщо прокрався аж сюди, його можуть вбити! Я не знала що робити, тільки й змогла що підсунути до вікна стілець і визирнути назовні одним оком. Але не знала, як попередити його…