3. Алізе. "Давай втечемо"

Коли я тільки побачила Азара, то мала піти. Нам, повітрулям, заборонено спілкуватися наодинці з чоловіками, якщо вони не є нашими родичами або нареченими. Але сама не знаю чому я залишилась. Він викликав у мене довіру, я ніби відчувала, що ми чимось схожі.  Під час тієї першої зустрічі ми поговорили, і я, сама не знаю чому сказала, що приходжу до цього озера щотижня в ніч з п’ятниці на суботу. 

Весь тиждень я ні-ні та й згадувала Азара. А коли наступної п’ятниці знову побачила його на березі, то відчула вже не обурення, а радість. Він також одразу усміхнувся, щойно побачив мене. Швидко підійшов ближче, він був дуже близько і ніби намагався дихати мною. Це було таке дивне відчуття. 

 — Що ти зараз робиш? — запитала я.  — Це у вас такі звичаї для привітання?

— Ти так пахнеш… Ніби ти моя пара, — зізнався він неголосно. — Я не вірив в усі ці штуки про істинних, але весь цей час, поки не бачив тебе, думав тільки про тебе і згадував, як ти пахнеш, Алізе… Тобі не подобається? — він ледь відсторонився і зазирнув мені в очі. — Що я роблю це? Мені відсторонитися?

 — Мені подобається, — сказала я. — Але, на жаль, я  маю вийти за іншого чоловіка.

— Ти заручена? Ти кохаєш його? — мені здалось, чи в його тоні прозвучали ревнощі.

Мені стало сумно, бо я зрозуміла, що теж до нього небайдужа, але ми не можемо бути разом. 

— Я взагалі його не знаю, — я знизала плечима.  — Але маю це зробити, бо так хочуть мої батьки. 

— Ти не зобовʼязана робити так, як хочуть твої батьки, — він торкнувся долонею моєї щоки і зазирнув мені в очі.

Від цього дотику по всьому моєму тілу розбіглися мурашки. Я ще ніколи не відчувала нічого подібного. 

— Я б дуже хотіла не робити цього, — прошепотіла я, відчуваючи, як на очі навертаються сльози.  — Але я не можу…

— Чому, Алізе? — він почав зціловувати перші сльозинки, які все ж зірвались з моїх очей. — Я захищу тебе, обіцяю. Давай втечемо прямо зараз… Я точно тебе захищу… Ти віриш мені? 

 — Я вірю, що ти не скривдиш мене, — сказала я, обіймаючи його. — Ти хороший.. Але я не можу втекти, бо тоді я підведу свою родину. Мені слід залишитись. 

— Яка це родина, якщо вони хочуть видати тебе заміж за того, кого ти не кохаєш? — він пригорнув мене до себе міцніше, я відчула, як сильно бʼється його серце. — Будь ласка, давай втечемо, Алізе… 

Раптом мені здалося, що в кущах промайнула якась тінь, потім затріщала гілка… 

— Мені пора, — спішно прошепотіла я.  — Давай зустрінемося тут наступного тижня, і тоді я все тобі розповім…

— Я не буду чекати ще тиждень, я буду тут завтра. Буду чекати на тебе і на те, що ти приймеш мою пропозицію…. Завтра, післязавтра, в пʼятницю, буду чекати стільки, скільки треба. 

 — Я кохаю тебе, — прошепотіла я і відсторонилася від нього. — Будь обережний, будь ласка!

З цими словами я повернулася і побігла геть, не озираючись, сподіваючись, що ті, хто стежив за нами, попрямують за мною, і не будуть переслідувати Азара. 

Мені в голову прийшла думка, як можна вирішити цю проблему. Я маю забрати Брізу і прийти з нею завтра до озера. І тоді ми втрьох з Азаром втечемо, і там зможемо почати нове життя. 

Тому, як тільки увійшла до будинку, зразу пішла до кімнати сестри. 

 — Брізо, я придумала, як нам врятуватися! — вигукнула прямо з порогу. 

— Алізе, там… — вона дивилась кудись мені за спину. 

— Що? — я обернулась і раптом побачила батька. Коли наші погляди зустрілись, він замахнувся долонею і вже за мить вліпив мене такого сильного ляпаса, що я мало не впала.

— Варто! Схопити Алізе і Брізу. Під варту обох! Готуйте Брізу до відʼїзду до перевертнів, ми відправимо її раніше…