2. Азар. Дівчина біля озера

За  тиждень до основних подій

Я дивився на батька роздратованим поглядом. Він хотів командувати мною, як братом до його загибелі. Але я вирішив, що не дозволю йому цього, нізащо. Так, я виконаю свій обовʼязок, але все одно одружусь тільки тоді, коли зустріну істинну пару. 

— Я все сказав, — я насупився. — Я не буду одружуватись з якоюсь незнайомкою, одружусь тільки з істинною. Може, ти міг керувати братом, як хотів, тому і обрав його в спадкоємці. Але Ейден загинув, а я — не він! Заради якоїсь землі, навіть священної, я не стану цього робити!

— Якщо не хочеш одружуватися, то маєш взяти наложницю з повітруль, щоб захопити їхню землю, ми візьмемо доньку вождя, тоді ваша дитина буде прямим спадкоємцем, — сказав батько. 

— Наложницю? — перепитав я. — Та дівчина, певно, буде від цього не в захваті. 

— У неї не буде вибору. Вона врятує свій рід, принаймні, буде так думати. А насправді відтягне їхнє падіння з трону аж до моменту, коли ваша дитина народиться. 

Батька не було сенсу перевпевнювати. Поки що люди все ще слухали його більше, ніж мене, хоча офіційно я вже став ватажком зграї.

В принципі, я можу зараз підіграти йому, але потім все одно зробити так, як я хочу. Хай думають, що ми з тією дівчиною будемо спати. А дитина просто не вийшла. 

Цей план прийшов в голову одразу. І я вирішив, що буду його притримуватись.

— Добре, — сказав врешті-решт. — Тоді готуй все. Я познайомлюсь з нею за два тижні… На повний місяць. 

***

Я сказав, що познайомлюсь з нею за два тижні, але сам планував зустрітися раніше і домовитись. Нам обом було б вигідно прикинутись, що ми граємо під дудку* батьків, якщо ми скооперуємось, то можливо, зможемо обманути їх всіх. Принаймні, поки я не захоплю повністю владу і повагу всієї зграї, щоб всі були на моєму боці, а не на боці батька, в разі конфлікту між нами. 

Дізнався у розвідників все про ту родину, взяв фото моєї майбутньої наложниці, а потім вирішив постежити за нею особисто. 

Мені в наложниці готували доньку вождя, молодшу. Мені сказали, де вона зʼявляється найчастіше сама і я відправився туди. Мені сподобалось це місце. Тут було тихо і спокійно. 

Аж раптом я відчув на собі чийсь погляд і одразу озирнувся.

Здавалось, час зупинився, коли мій погляд зустрівся з поглядом цієї дівчини. Її сірі очі ніби зазирнули в мою душу. Серце забилось дуже часто. А ще я відчув аромат свіжоскошеної трави. Божественно приємний. 

Не те щоб я дуже вірив в істинних… Хоч і розпирався перед батьком зовсім нещодавно в зворотньому, я робив це тільки тому, що не хотів робити все за його вказівкою. Але коли відчув цей аромат, мені вже не треба було доказів. Ця дівчина була моєю істинною, без сумнівів. 

Вона здивовано поглянула на мене, а потім запитала:

 — Що ти робиш на моєму озері?

— Воно що, твоє особисте? — я усміхнувся. — Хіба повітрулі не живуть в гармонії з природою, на відміну від людей? Не кажуть, що природа — дар, а не даність і власність? 

Авжеж, я знав про повітруль доволі багато, бо планував домовитись з тією дівчиною, яку мені готували в наложниці. І хотів прихилити її до себе. 

 — Звідки ти так багато про нас знаєш? — хмикнула вона. — Ввічливим було б зразу відрекомендуватися, а потім відповісти на моє запитання. 

— Мене звуть Азар, — сказав раніше, ніж подумав, що може, не варто було називати своє справжнє імʼя і підійшов до неї ближче. 

Аромат став сильнішим, він буквально захопив мене. Здається, серце забилось шалено швидко. А може навпаки зупинилося… 

— А тебе як звуть? 

 — Алізе, — відповіла вона. 

— Наші імена складаються майже з однакових літер, — я вдихнув повітря біля її шиї, вона пахла просто божественно, я не вірив, що таке взагалі можливо… — Я — Азар… 

Друзі, вітаю на сторінках моєї нової книги! Це історія батьків Азури з роману "Істинна Альфи. Академія Трисвіту"! Оповідання бере участь у конкурсі "Тіні листопаду", буду дуже вдячна, якщо підтримаєте його сердечком і коментарем! Продовження - завтра о 20.00!