18 Розділ

Ранок наступного дня видався напрочуд метушливим. Я розгублено збиралася до школи, кидаючи речі в рюкзак і на ходу усвідомлюючи, скільки часу я витратила на власні істерики, переживання та хворобу. Тепер доведеться наздоганяти однокласників, надолужувати пропущені теми, і від цієї думки в голові трохи паморочилося.

По дорозі я написала Максу, запитуючи, як там проходять заняття і як почувається він сам. Ми трохи перекинулися повідомленнями, і це відволікло мене від важких думок. Але щойно телефон опинився в кишені, в голові знову почали крутитися образи: я думала про бабусю з дідусем, про їхню наглу появу, про те, що тепер переживає мама, і головне — що нам усім із цим тепер робити.

Коли я приїхала до школи, звична атмосфера зустріла мене прохолодою. І знову повторилося те саме, що й завжди: ніхто до мене не чіпав, усі трималися на відстані, ніби боялися підійти занадто близько. Замість того щоб одразу йти на класи, я ноги самі привели мене на тренувальний стадіон. Там якраз займалися молоді вовки, намагаючись навчитися приборкувати своїх внутрішніх звірів.

До мене підійшов інструктор із перетворення — кремезний чоловік із шрамом на щоці. Він уважно оглянув мене і вкотре затягнув свою улюблену пісню: чи не хочу я спробувати знову пробудити свого вовка, може, зараз усе вийде? Я лише холодно відмовилася, розвернулася і пішла геть. Не час.

Але справжній сюрприз чекав на мене вдома.

Щойно я переступила поріг, у вуха вдарив знайомий, неприємний голос. Мати затято сварилася з моєю «бабусею», вимагаючи, щоб цю жінку негайно викинули з її дому. Та у відповідь категорично відмовлялася підкорятись, зверхньо задираючи підборіддя. Навіть леді Агнес стояла осторонь, і вперше на її зазвичай спокійному обличчі я помітила роздратування та легку зніяковілість — схоже, поява цих гостей стала повною несподіванкою і для неї.

Заставши цю картинку, я рішуче увійшла до кімнати. Мені більше не було чого боятися чи перед ким тремтіти.

І звичайно, я одразу зустрілася з тим самим знайомим призирливим поглядом.

— Я казала тобі цього позбутись? Чому ти досі цього не зробила? — виплюнула бабуся, тикнувши в мій бік сухою пальцем.

— Вона моя донька! — вигукнула мати, зриваючись на крик. — Не смій її принижувати в моєму домі!

Я спокійна, як ніколи раніше, підійшла до мами і м'яко приклала руку до її плеча, відчуваючи, як вона тремтить від люті й нервів.

— Мамо, піди відпочинь. Тобі зараз не можна хвилюватися, — промовила я якомога м'якше.

— Вона нікуди не піде... — почала було бабуся, але я різко обернулася до неї.

— Закрий свою пащеку, поки я тобі її не розквасила! — мій голос пролунав настільки жорстко і хижо, що жінка аж відшатнулася назад.

Мама хотіла було щось заперечити, але я лише злегка похитала головою, і вона замовкла, довірившись мені.

— Леді Агнес, проведіть, будь ласка, мою маму, — попросила я, не зводячи очей із непроханої гості.

Дочекавшись, поки двері за ними зачиняться, я склала руки на грудях і впритул подивилася на свою так звану бабусю.

— Слухай мене сюди, мразь, — холодно і чітко почала я, дивлячись прямо їй у вічі. — Я двічі повторювати не буду. Ти для мене — такий самий пустий смітник, яким я була для тебе, і мені плювати на все, що ти думаєш про мене. Але якщо ти хоч раз ще посмієш хвилювати мою маму... в неї зараз особливий стан, їй категорично не можна нервувати. І якщо через тебе не дай боги вона втратить дитину — першими, хто постраждає, будете ви.

— Не тобі читати мені моралі, брудна напівкровка! — зашипіла вона, випльовуючи слова, як отруйна змія.

— Вона — моя мама, — відрізала я, роблячи крок уперед. — І якщо мені доведеться покликати охорону, щоб вибити тебе звідси заради її спокою, я зроблю це не замислюючись. Тому забирайся геть по своїй волі, доки я не втратила рештки терпіння.

— Що тут відбувається?

Нова діюча особа з'явилася в кімнаті ніби нізвідки. Річард стояв, скрестивши руки на грудях, і переводив холодний, сповнений небезпеки погляд то на мене, то на мою так звану родичку.

— Я ще раз повторюю: що тут відбувається?!

Я склала руки на грудях, витримала паузу іронічно гмикнула:

— Цікаве запитання, враховуючи, що ваша розрекламована служба безпеки безперешкодно пропустила ту, яку ми бачити найменше у світі... Дозвольте представити: ця мерзенна суха вобла є моєю і маминою біологічною родичкою. Якщо коротко — мати моєї мами. А тепер скажіть-но мені, якого біса ця мразота зараз стоїть тут і диктує свої правила?

Від мого зухвалого монологу Альфа на секунду застиг від шоку. Ніхто в цій зграї не смів розмовляти з ним у такому тоні, а тут я — з усіма своїми закидонами.

— Ви... ви не запрошували її сюди? — розгублено запитав він, дивлячись на жінку.

— Якби весь світ перевернувся догори дригом, я б і тоді її не запросила! — викрикнула я.

І тут це створіння, яке в мене язик не повертався назвати ріднею, раптом ожило й випнуло груди.

— Я не маю права побачитися з власною донькою?! Та хто ви такі, щоб мені забороняти?! Вона — донька великого дому, і дитя, яке носить ця шльондра, теж наше по праву...

— Вона — моя дружина! — заривів Альфа так, що в кімнаті затремтіло повітря. — І дитя в ній не ваше, а моє! Це моя кров і моя плоть, і якщо ви прямо зараз не заберетеся звідси, я розв'яжу проти вашого сходу справжню війну!

Схоже, він застосував усю міць свого альфа-голосу та статус. З кожним його жорстким словом жінка згиналася все нижче й нижче під тиском невидимої ваги, аж поки не впала на коліна. На мене ж ця енергія чомусь не справила жодного враження — чи то через викид адреналіну, чи то через те, що я належала до зовсім іншого кола болю.

— Ми так цього не залишимо! Дитя Сходу має народитися на Сході! — сичала вона, згинаючись.

Вона божевільна. Це все, що я могла подумати, дивлячись на її перекошене обличчя. У її очах палав такий фанатичний, хворий блиск, ніби їй пообіцяли дозу наркотику, який знаходився прямо перед її носом.