14 Розділ

Ріанон

Я стояла біля широкого панорамного вікна нового затишного будинку, що належав нам із Річардом, і не зводила погляду з дороги, якою за кілька хвилин мав проїхати чорний позашляховик із Лілі.

Усередині все стискалося від напруги та тривоги. Я так сильно хотіла налагодити наші стосунки, але останнім часом усе, що б я не робила, перетворювалося на катастрофу. Я згадувала наші постійні сварки, непорозуміння і те показове весілля, де я намагалася показати їй, як гарно і безпечно ми тут влаштуємося, як ця зграя стане нашим новим домом. Натомість у відповідь бачила лише закрите обличчя та повні ненависті, злі погляди доньки, які досі пекли мені душу.

Я машинально, з трепетом і якоюсь неможливою ніжністю опустила руку на свій уже помітно опуклий живіт, де росло моє ще одне маля. Моє друге дитя.

Хвилина за хвилиною стрілки годинника невблаганно рухалися вперед. Час підходив і підходив, а чорного джипа все не було й не було.

Тривога гострим кігтем шкрябнула по серцю. Де вони? Чому запізнюються?

У цей момент двері кімнати тихо відчинилися, і ввійшов Річард. Його обличчя було похмурим і напруженим.

— Машини не буде, — тихо сказав він, дивлявшись на мене з пересторогою.

Моє серце пропустило удар.

— Як це — не буде? Що сталося?!

— Макс повідомив. Лілі стало зле, її знудило в дорозі. Вони повертаються назад до маєтку.

Мене охватила паніка.

— Поїхали туди! Ми мусимо негайно поїхати до неї, я маю переконатися, що з нею все гаразд! — кинулася я до дверей, але Річард твердо перегородив мені дорогу, спокійно й непохитно взявши мене за плечі.

— Ні, кохана, тобі не можна зараз туди їхати. Твій стан, стрес... Це зайве. Потрібен спокій. Макс приведе її до тями і все буде добре.

Я розлючено змахнула його руку, відчуваючи, як у грудях закипає гаряча материнська лють. Мені було байдуже на правила зграї чи його заспокоєння!

— Не смій мені вказувати! — вигукнула я, зриваючись на крик. — Це моя донька! Вимагаю, щоб ти негайно відвіз мене до неї!

Побачивши, що переконати мене не вдасться, Річард здався і погодився. За якийсь час ми вже мчали до головного маєтку.

Коли ми під'їхали й зайшли всередину, нас зустріла лячна, гнітюча тиша. Ми одразу викликали охорону, і переляканий охоронець швидко відрапортував, що дівчина не в будинку — вона сидить з іншої сторони маєтку, на галявині.

Я кинулася туди, відчуваючи, як у горлі застряг ком. Уся напруга, весь страх і бажання нарешті обійняти її, пригорнути до себе, заспокоїти і лагідно запитати, як вона себе почуває після того, як її знудило, розбилися в одну мить.

Коли я підійшла й обірвала тишу, Лілі повільно підняла голову. На мене дивився погляд, наскрізь пронизаний чистою, крижаною ненавистю.

Усередині все обірвалося. Чому вона знову дивиться на мене так?! Яка ж хвиля образливого роздратування спалахнула в мені у відповідь на цю невдячність. Не розуміючи, чому мене зустрічають із таким огидою, я знову зриваюся, починаючи кричати й сваритися на неї за її нестерпну поведінку, за капризи й дитячі істерики.

Але у відповідь Лілі лише холодно пирхає, витираючи сльози з обличчя, і кидає мені просто в серце найстрашніші, отруйні слова:

— То чому ти приперлася сюди?! Їж назад туди, де ти була, і продовжуй виховувати свою нормальну, ідеальну дитину! А про мене забудь... бо свою ненормальну доньку ти вже остаточно втратила.

***

Лілі

— Я чесно не розумію, за що ти так зі мною?! — її голос дзвенів від образливого нерозуміння, а сама вона на крок відступила назад, дивлявшись на мене так, ніби я була якось заразною чи прокаженою.

— Я щиро думала, що ми зможемо почати тут нове життя — у безпеці, в гармонії! — продовжувала вона, задихаючись від власних слів, хоча в очах уже блищали сльози. — Я думала, тут тобі буде добре. Я робила все, щоб так воно і було!

— А ти в мене хоч раз запитувала, чого хочу я?! — я остаточно зірвалася на крик, відчуваючи, як усередині все горить від люті й накопиченого болю.

Я різко піднялася з трави, стиснувши кулаки так, що нігті впилися в долоні.

— Ти відібрала в мене дім, звичне життя, друзів, привезла на цю кляту чужу територію і ще чекала, що я буду тобі вдячна?! Я ненавиджу тебе, жінко! Ти просто знищила всі спогади про мого батька — взяла і продала все, що мені належало, і думала, я буду тобі за це дякувати?! Ти водила мене по тому дурному весіллі, як якусь іграшкову ляльку на показ, і думала, мені це сподобається?! Ти просто поставила мене перед фактом і вирішила, що я мовчки змирюся і буду жити так, як ти собі нафантазувала у своїй хворій уяві!

Мій потік слів різко обірвався. Мій погляд мимоволі впав на її живіт, що помітно виділявся під одягом. До мозку нарешті дійшло остаточно те, про що я здогадалася раніше.

Вона вагітна.

На секунду всередині щось різко сіпнулося, і натовп суперечливих емоцій вдарив у голову: а чи не перегинаю я палку? Вона носить дитину, а я тут влаштовую істерики...

Але потім я згадала про продаж мого дому, про її байдужість і весь той біль, який вона мені завдала. Ні. Я не збираюся шкодувати її.

Я різко перевела погляд на Альфу Річарда, який мовчки стояв поруч, оберігаючи її.

— Забирай свою дружину, — кинула я холодно, вкладаючи в цей голос усю накопичену злість. — Бережи її та її нове дитя, а від мене просто відстаньте. Залиште мене в спокої на ці кляті два роки!

Більше не чекаючи жодної відповіді, я різко розвернулася і швидким кроком попрямувала геть. Зайшовши у дім, я з усієї сили гримнула важкими дверима, відгороджуючись від них стіною глухого і холодного мовчання.

***

Рівнон

Мене всю трусило дрібним, неконтрольованим тремом — наслідки викиду адреналіну та важкої, болючої сварки все ще палахкотіли в крові.

— Я розумію, ти казала не лізти в ваші стосунки, і я чесно намагаюся триматися осторонь, але це вже край! — мій голос зривався на плач, поки я намагалася вгамувати дихання. — Вона не поважає ні тебе, ні мене...