1Розділ

Передісторія

До останнього я не могла повірити в своє щастя. Я знайшла свою істину пару. Моя вовчиця була готова вистрибнути і побігти в його обійми. Та я всіма силами намагалась її зупинити. "Випусти мене! Він наша пара! Він має нас побачити." Та я все не наважувалась підійти. Було зрозуміло, що він небезпечний, а знак на його куртці дав зрозуміти, що я влипла.

— О богине, за що ти так зі мною? — це було риторичне питання, тож відповіді я і не чекала.

Щороку в один час всі вовки та вовчиці, що ще не знайшли собі пару, мандрували в одне і те ж місце — в храм богині Мун. Тут кожен рік засвідчували свій шлюб тисячі вовків. Та за свої тридцять п'ять років я вже зневірилась, що зможу знайти собі пару. В мене навіть є дитя... Ох, як їй тепер буде.

Ніби щось внюхавши, чоловік, на якого я дивилася весь цей час, принюхався і подивився прямо на мене. І я заклякла, сила Альфи, що йшла від нього, була відчутна лиш від його погляду. Ніби не вірячи своїм очам, він відштовхнув того, хто з ним говорив, і направився прямо до мене. І коли він підійшов, о боги, я відчувала його збудження всім своїм єством.

— Моя...

Переді мною стояв ніхто інший, як Альфа Темних вовків. Це була славнозвісна войовнича зграя, в них не було ніяких компромісів відносно того, що їм належало.

— Твоя... — Я усміхнулась і обійняла його, бажаючи насититись цим приємним та неймовірно принадним ароматом.

Далі все було як в сні. Ми одружились, а далі безкінечна кількість пристрасті та безсонних ночей.

— Де ти був так довго? Чому ти змусив мене так довго чекати? — запитала я в одну з таких ночей. — В мене було надто багато справ та обов'язків... не було часу і сил ні на що. А ти чому я ніколи тебе тут не бачив? Адже я приїжджаю сюди вже останні п'ять років.

Я не знала, чи казати йому, чи ні.

— Пообіцяй дослухати до кінця, — я встала, і він зрозумів, що я буду розповідати щось важливе, лише кивнув. — В мене є донька, їй вісімнадцять. Я народила її від людини... Вона не могла відчути вовка і це мене бентежило. Як пізніше зясувалось нюх слух та сила в неї залишились від вовка але вовчиці не було. Тож коли їй виповнилось десять, ми з її батьком вирішили привезти її в храм. Де як ми думали нам би допомогли. І саме тоді була ініціація тих вовків, що... втратили контроль. Один з них розірвав її батька в неї на очах. Я тоді була далеко, та коли прибігла, вона була поруч з батьком, вся в крові. Не в своїй крові, а в крові вовка, що вбив її батька. Проте він був живий та лежав оддалік від неї. Після того вона замкнулась в собі Всі ці роки я була поруч з нею. Я намагалась їй допомогти хоч чимось. Та схоже, це не в моїх силах. Тож я приїхала сюди, в місце, де колись вбили її батька, щоб хоч якось розвіятись. І нарешті я знайшла тебе.

Річард довго мовчав, схоже, переварюючи інформацію, що я на нього викинула. І через певний час, коли ми обідали вдвох, він поклав переді мною документи.

— Я прийму її як свою доньку, вона буде частиною зграї... нашої зграї.

Це були документи, що мені і моїй доньці належать по двадцять пять відсотків акцій Варант груп. І схоже, це не підлягало обговоренню.

— Як її звати? — я відволіклась від договору. 

— Кого? 

— Твою доньку, як її звати?

 — Лілі, її звуть Лілі. — Я усміхнулась.

1 Розділ

Рік. Цілий рік після загибелі тата я вчилася дихати на повні груди в порожньому будинку, звикала до тиші й нарешті відчула, що контролюю власне життя. Аж поки на порозі не з’явилася мати. Без попередження, як ураган, що зносить усе на своєму шляху.

— Я виходжу заміж, — кинула вона замість «привіт», навіть не роззуваючись. — Його звати Річард. Він альфа Чорних Вовків. Ми їдемо до нього в зграю.

Я не встигла нічого відповісти, як важкі вхідні двері мого будинку відчинилися ширше, і слідом за матір'ю всередину зайшов чоловік. Від його присутності невелика прихожа миттєво здалася крихітною. Величезний, широкоплечий, у бездоганно скроєному темному пальті, яке підкреслювало його потужну статуру. Його волосся було з легкою сивиною на скронях, а обличчя здавалося висіченим із граніту, але найбільше вражали очі — глибокого бурштинового кольору, з диким, майже тваринним магнетизмом.

Від нього пахло грозою, мокрою деревиною та чимось настільки владним, що мій внутрішній людський голос інстинктивно зажадав позадкувати. Це був альфа. Справжній хижак вищого порядку.

Мати розквітла, її очі засяяли абсолютно дівочим захопленням. Вона зробила крок до него, власновницьки поклала долоню йому на груди й повернулася до мене.

— Лілі, познайомся, це Річард, — її голос тремтів від гордості. — Мій істинний парань. А Річарде, це моя донька.

Чоловік м'яко, але пильно подивився на мене. Його ніздрі ледь помітно здригнулися — він втягнув повітря, миттєво зчитуючи мій запах. Запах пустушки. У його погляді майнуло легке здивування, яке він одразу ж сховав за ввічливою, теплою посмішкою.

— Радий знайомству, Лілі, — його голос виявився низьким, оксамитовим баритоном, від якого вібрувало повітря. — Твоя мати багато розповідала про тебе. Я сподіваюся, наш дім стане домом і для тебе.

Він протягнув мені велетенську долоню. Я подивилася на неї, потім на матір, і всередині все похололо від образи й обурення.

— Рада за вас, — холодно відповіла я, ігноруючи його жест і схрестивши руки на грудях. — Але я нікуди не їду. Мені й тут добре.

— Це не обговорюється, — голос матері вмить став жорстким, металевим. Тим самим тоном, яким вовчиці ставлять на місце цуценят. Вона зробила крок уперед, пригнічуючи мене своєю аурою. — Ти поїдеш зі мною. Тобі вісімнадцять, ти мусиш прожити під моїм наглядом ще два роки. Сплатиш свій борг як донька. А потім, якщо захочеш, збирай речі й котися на всі чотири боки.

Я стисла зуби так, що аж щелепу звело. Альфа-накази на мене не діяли, бо в мені не було вовка — батько був звичайною людиною. Я народилася «пустушкою». Але й людиною я не була: від матері мені дісталися надто гострий слух, здатний уловлювати шепіт за стіною, та нюх, який зараз чітко розрізняв запах чужого чоловіка на материному одязі. Я застрягла між двома світами, не належачи жодному.