Несподіваний вибір

                       Розділ 10 
                 Несподівний вибір

На подвір'ї падав холодний осінній дощ, сонця було не видно, але від звуку будильнику було зрозуміло, що вже рано. Піднявшись із ліжка у Ані був хороший настрій. Сьогодні мав відбутися той день, коли ця дівчина позбудеться того свого «хлопця» через якого вже як місяць не має спокою. Аня була в передчутті справжніх змін, змін- на краще. 

Прийшовши в університет, дівчині здавалось все звичайним, і вона чекала той момент коли всі дізнаються правду з вуст Богдана. Зайшовши в аудиторію дівчина приготувала всі канцелярські речі і готова була до лекції. Нічого не передвіщало біди, але разом з викладачем у кабінет заходить Богдан. Це ніби був приклад для наслідувань для менших курсів. Звісно послухати гру університетського віртуоза хотіли всі окрім Ані, але вона посміхнулась Богдан, ніби подаючи знак, що тепер саме той момент звільнити її від всіх поглядів які вже були приковані до неї ці місяці. Богдан у відповідь кивнув головою. Дівчина вже подумала, що ось настав її довгоочікуваний момент, але несподівано хлопець каже, що хоче заграти власну пісню і присвятити її людині, яка зараз знаходиться в цій аудиторії. Всі погляди були спрямовані на Аню, дівчина зрозуміла, що щось йде не так як вони домовлялись. Тоді хлопець починає грати на фортепіано, і звучать такі слова: 

« Вже давно, душа шукавши спокій, губилась у клавішах моїх, 
Але відпусти її на волю і дати спокій я не зміг, 
Тримаючи усе в руках, я ніби керую світом, 
Але побачивши гнів в твоїх очах, я геть заблукавши цвітом 
Паду до твоїх ніг, хоча цього не бачив, але скажу тобі 
Ти мені за все пробачиш, коли стане боляче мені ? 
Я знов писатиму пісні, але не ті, що ми з тобою  пережили 
Сказати правду всім я не хочу, можливо через те, що не цікаві мені вони 
Мудрість моя в тобі, сила моя в тобі, очі бачать світ і пальці пишуть тільки тобі…» 

Ці слова, особливо «Ти мені за все пробачиш, коли стане боляче мені ?» Аня не змогла зрозуміти, те, що пісня написана їй зрозуміли всі, але дівчина не розуміла як може зробити боляче тому, хто настільки непробивний, тим паче вони один одному ніхто. 

Аня не стримавши емоцій підвелась і вийшла з кабінету, Богдан пішов за нею.  

- Аню, зачекай…- стурбовано наздоганяючи дівчину просив хлопець. 

- Я ж з тобою вчора говорила, ми домовилась, навіщо цей цирк? Пробачу, коли зроблю боляче? Що за слова такі? Ой, зрозуміла, я зробила боляче твоєму его, через  те, що сказала тобі вчора все те ? Знаєш, досить вже, ти сам написав, молодець і без мене справишся, я просто хочу спокійно жити, а чекати нових сюрпризів від оточуючих, через те, що вони повірили в нашу гру.-із злістю та сарказмом говорила дівчина. 

- Ти не розумієш, я не можу нічого розповісти іншим. 

- Не можеш? Добре, тоді розповім я. Міг мені ще вчора сказати, що сам Богдан, не може признати те, що існує дівчина, якій він нет цікавий. 

Тут несподівано пролунав дзвінок, і всі студенти почали виходити з аудиторій, мала бути велика перерва тому також із другого корпусу хореографи йшли в столову. 

- Ось і момент для істини. -подумала дівчина і вигукнула- всі сюди, ми з Богданом хочемо вам щось розповісти. 

- Аню, досить, спочатку ми спокійно поговорим, а вже потім будем давати оголошення.- хлопець, почував себе винним, за те, що дівчину так образили його фанатки, а він не зміг тоді їх поставити на місце, тому так спокійно і без самозакоханості поводився в цей момент з Анею. 

- Так, так, підходьте.- проігнорувавши слова Богдана, дівчина збирала своїм голосом навколо них натовп.- Добре, вас вже багато, чесно кажучи нам потрібно вам щось розповісти, ми з Богданом… 

Дівчина не встигла промовити свої слова, як несподівано Богдан приобнімає дівчину за талію, і у всіх на очах цілує її в щічку. Аня від несподіванки та переляку, просто великими відкрити очима дивиться на Богдана і не може від шоку нічого сказати. 

- Так, ми з Анею вже місяць разом, можете нас привітати. І до речі, вибачте мої фанатки, але тепер моя увага і серце в руках цієї дівчини. – хлопець з посмішкою на обличчі знову цілує в щічку Аню, і взявши її за руку відводить з коридору у парк. 

Всю цю картину побачив Дан і пішов за ними слідом, він також був здивований такою поведінкою  Богдана. Пощастило, що цього не побачила Настя, яка вже декілька днів не приходила в університет через  інцидент з Богданом.  

- Добре, ти мені висказала все, тепер вислухай мене... Я…- хлопець не встиг промовити як дівчина дала йому ляпаса. 

- Це вже занадто, я думала, що вчора ми з тобою все обговорили і ти пообіцяв. То так ти виконуєш свої обіцянки. Як ти посмів таке зі мною зробити? Я тобі хто? Ми з тобою друзі?- Ні. Пара?-Ні. Ми просто знайомі, які грали в гру, вимушену для мене. З самого початку ти ставив умови. Все, досить. Що тобі від мене треба? Чому я? Знайди собі іншу і грайся. З мене досить.- ці слова Аня вимовляла вже ніби в істериці. Це була остання крапля терпіння. 

- Зачекай послухай. – хлопець різко схопив її за руку, намагаючись пояснити.  Так ми з тобою поки ніхто один одному, так з самого початку це була моя ідея, і так все те, що ти сама зрозуміла так її, це була вигідна гра для мене, але… 

- Що але? Мені переїхати? Чи перевестись на заочне навчання? Чи взагалі забрати документи з університету? Як і коли я зможу нарешті тебе позбутися? Чому ти не хоче мене залишити? Ти вже можеш і без мене писати пісні. 

- Так можу писати, але я не хочу щоб ти переїхала або зникала, просто хочу щоб ти була у мене на очах, неподалік від мене, бо коли я тебе бачу то можу писати. 

- То я для тебе як муза? Добре в мене є вирішення, я просто тобі подарую фотографію, дивись на неї і пиши свою музику. Так підійде? 

- Ні, бо мені потрібна ти.- хлопець після цих слів відпустив руку Ані.