Нероздільне кохання

Нероздільне кохання 

Осінь- пора нових барв, відчуття свіжості та ніби нового подиху, цю свіжість дає дощ, який падає на землю ніби омиваючи весь бруд. Як би ж він зміг змити і наші гріхи та погані спогади… Як би там не було, але осінню все переосмислюється так як і листя змінює колір, так і люди потребують змін. 

- Я особисто не вірю в те, що люди змінюються, так вони можуть змінити свої думки щодо якоїсь ситуації тощо, але не себе. Як би там не було, людина яка говорить, що змінилась- просто вдає, що так і є або ніколи серйозно не замислювалась  над тим, що все одно вчинки її не змінюються.- про себе Аня часто думала про такі речі.- Цікаво, що ж нового принесе мені жовтень? 

Погода була сприятлива для прогулянки тому зібравшись разом з Денисом, Олею та Оксаною, юні студенти вирішили погуляти містом. Попити кави, скуштувати місцевий шоколад та знайти якісь пригоди. 

Аня помітила, що Денис дуже невтомно спілкується з Оксаною, якій також подобалась співбесіда. Тому, щоб посприяти їхньому майбутньому попросила Олю, щоб та з нею погуляла в парку поки Денис з Оксаною знайдуть хороше місце для перегляду фільму. 

Оля погодилась, але Аня бачила, що вона якась сумна, але хоче показати, що все добре. 

- Щось трапилось? Ми ж подруги можеш розповісти. -настояла Анна. 

- Ну…все більш-менш може бути, просто навчання трохи уповільнює наш темп життя. Гуляючи по парку, я зрозуміла, що я зовсім з екзаменами пропустила той момент, що вже осінь. За мої вікном я бачу тільки як сходить і заходить сонце, а все інше то навчання та гра на інструменті. Іноді я думаю про те, що марную свої дні даремно, сусідки по кімнаті завжди кудись ідуть, завжди повертаючись із захопливими історіями, які я сидячи на стільці не можу відтворити. Але то таке, колись і ми будем так радіти життю, не зважаючи на те, що ми студенти. 

- Чому колись?- запитала Аня.- Дивись, ми тепер гуляємо і насолоджуємось цією прекрасною порою. Мені мама завжди казала, що вітер який зриває осінні листя, разом з ними здуває і наші проблеми. 

- Гарно звучить, але це лише приклад, який вряд чи може допомогти забути проблеми. Ти уявляєш Аню, я навіть не можу написати жодної позитивної пісні, все, що в мене виходить- це лірика. 

- Можливо тому, що настала осінь, ось побачиш прийде літо і в тебе будуть тільки веселі та надихаючі пісні. 

Поки дівчата в парку розмовляли про життя. Денис з Оксаною знайшли місце і дуже хороший фільм. Студенти поїхали в кінозал. 
Аня вперше в своєму житті потрапила в кіно. Хоч там було і темно, але страху не було, бо поруч друзі і поний кінозал.  

Страх темряви і Ані з дитинства. Її мама померла від раку легень, і коли стався той останній приступ мами, то маму з бабусею забрала швидка, а Аня залишилась в кімнаті з малолітніми сестрами одна, до  того ж в селі тоді була буря і світло вимкнули, а сусідка щоб приглянути за дітьми приїхала на 30 хвилин пізніше. Цього часу було достатньо, щоб в серці малолітньої Ані зародити страх темряви та приступ того, що вона задихнеться як і мама. Відтоді, дівчина завжди спала з включеним світлом або з свічкою. Бабуся казала Ані, що від світла свічки промінчики оберігають Аню і гріють, щоб вона вночі не замерзла. 

Фільм закінчився, сповнені емоціями друзі повернулись в гуртожиток. Аня запропонувала Денису провести Оксану до її гуртожитку, на що як справжній джентльмен він не міг відмовити. 
Піднімаючись сходами Аня вирішила ще забігти на кухню і перекусити перед сном. Але несподівано відкриваючи двері кухні, дівчина побачила Богдана.  

- Я не можу повернутись начебто і не бачила його.- подумала Аня. 

Дівчина привіталась кивнувши головою і пішла приготувати собі щось, але на подив Ані він нікуди не пішов, а сидів дивлячись як дівчина готує. 

- Ммм.. смачно пахне- сказав Богдан. 

Аню від цих слів ніби током вдарило. Вона продовжувала мовчати. Хлопець підійшов до плити і сказав: 

- Ти не хочеш мені нічого сказати ? Можливо навіть вибачитись? 

- Вибачитись? За що ? – на підвищеному тоні сказала Аня. 

- За це? Ти знову розмовляєш зі мною так наче б я тобі друг або родич. Ти не можеш підіймати на мене голос. 

- Чого ти хочеш? – вже нормально, заспокоївшись спитала дівчина. 

- Та нічого такого, я бачу ти добре вмієш готувати. Мабуть з села? 

- Я бачу ти не потребуєш моєї відповіді, вже мабуть все про мене дізнався? Так? 

- Ну, все не все… В мене до тебе пропозиція.- саркастично посміхнувся хлопець. 

- У тебе, до мене ? Ти ж музичний віртуоз та авторитет в гуртожитку, які у тебе можуть бути до простої дівчини «селючки» пропозиції? Краще дай мені спокійно перекусити. 

- А чому в мене не можуть бути до тебе пропозиції? Ти ж сама за мій рукав схопилась коли пропало світло на балу, можливо ти мені сподобалась?- з серйозним обличчям промовив хлопець. 

Дівчина сильно розсміялась, а потім промовила: 

- По-перше чому ти вирішив, що то була я, дівчата ж з села не вміють танцювати. По-друге сподобалась? Брехати вмієш. Про тебе також багато чуток в універі ходить, думаєш я повірю, що я могла тобі сподобатись, коли ти навіть на тих дівчат і не дивишся, що за тобою бігають, і до речі вони не з села, а багаті дівчатка. Чи ти думав, що я провінціалка, то дуже довірлива? 

- Знаєш, визнаю, що не так просто тебе обдурити. Добре, якщо серйозно то моя пропозиція така : ти маєш кожен день, вранці, в обід, вечором готувати мені їжу. 

- Ти що, знущаєшся ? З якого дива я повинна це робити? 

- Дивись, так як ти перша дівчина, яка розмовляє зі мною в такому тоні, до того ж видно, що з мізками, тому я пропоную тобі обрати. Або ти готуєш мені їсти або весь гуртожиток і університет не дасть тобі спокійно жити, а на першому курсі це може вплинути на твоє навчання, і тоді ти позбудешся стипендії, а також, можливо, вони зроблять так, щоб ти покинула це місто назавжди. Тому, тобі обирати, що робити з свої життям. Краще добре подумай.