Несподіванка- це шанс для щастя, чи предвісник біди?

        Час для підготовки швидко минав. Вже через декілька днів Анна може здійснити перший крок до своєї мрії. Але раптово у неї хворіє бабуся. Ця несподіванка стає для дівчини важким випробуванням. На неї лягають всі домашні турботи та догляд за сестрами. Лікарі сказали, що нічого страшного все мине, просто у бабусі слабке серце і їй не можна хвилюватись. Бабусю мали виписати якраз в той день, коли мав проходити конкурс. І що робити? Анна не могла вирішити цю проблему самотужки, тому звернулась до Оксани і та порадила піти на конкурс, а за бабусею подруга пообіцяла приглянути.  
 

     Прийшов день здійснення важливого кроку, але думки Анни були з бабусею. Приїхавши у Львів дівчина ледве не заблукала. Вона бачила це місце тільки по новинам та в інтернеті. Воно була і справді дуже красивим, все ніби пронизано історією. Ці будівлі та кафе і люди  навкруги здавались такими привітними. Всі в метушні кудись поспішали. Дівчина роздивлялась в місті як в музеї від кожної будівлі та пам'ятки перехоплювало дихання. 
 

     Так, це справді те, що могла побачити дівчина яка вперше в такому великому місті, але чи зміниться її думка згодом про нього? Адже, в місті як зазвичай дуже швидкий темп життя і якось не помічаючи проходить день. Здавалось тільки перше виглянуло сонце, а вже небо наповнюється барвами його заходу. Люди ж в місті інколи нагадують роботів, які мають виконати своє завдання, і які по дорозі до нього нікого не помічають. Так, звісно на перший погляд це класно: ти можеш створити нове життя і нову себе переїхавши в місто, але чи потрібно це. В місті зазвичай всі, а точніше більшість хочуть видати себе за того ким вони не є. Але казка в яку потрапила Анна тривала… 
 

    Проходивши крізь парк дівчина побачила фонтан, на якому сидів хлопець з гітарою і репетирував виступ перед водою. Дівчина заслухалась і тайком підслуховувала. Але коли почула як хлопець впевнено сказав : « Ні, не вийде, не виходить, я не зможу… Що буде якщо я не пройду? Що скажуть батьки ?» На що  дівчина не змогла змовчати і привіталась : « Привіт, вибач, що підслухала твій спів. А чого ти думаєш, що в тебе не вийшло, чому переживаєш про те, що скажуть інші? Я задам тобі одне питання добре?». Хлопець спочатку збирався піти, але вирішив вислухати дівчину, і відповів, що нехай питає. Тоді Анна запитала: « Як ти вважаєш, мрія – це особисте і приховане чи те, про що треба розповідати всім?». Він відповів : « Особисте. А до чого це ти ?». Дівчина посміхнулась і сказала : « Якщо співати і взагалі музика – це твоя мрія то це твоє особисте, і тільки тобі вирішувати, що з цим робити та як втілити її в життя. Я до того, що навіщо переживати про думку оточуючих вони ж ніколи тобі не порадять того, що каже серце. Тому не переживай, ти гарно співаєш і бездоганно володієш інструментом. Як би я не мріяла і слухала думку інших то не зустріла б тебе біля цього фонтану.» Юнак посміхнувся і сказав: «Дякую, ти надала мені впевненості. До речі я- Денис. А тебе як звуть? І ти теж захоплюєшся музикою? Чи можливо ти теж сьогодні на конкурс до університету?». Анна відповіла : « Приємно познайомитись, мене звуть -Анна, можна Аня. Так ,я теж люблю музику і все, що з нею пов'язано. То ти теж на конкурс?». 
 

    Так Анна познайомилась з Денисом і вже разом вони, юні, молоді та повні мрій вирушили на конкурс. Перед дверима університету було багато людей, навіть ніде стати. Дівчина подумки повторювала слова пісні, але її увагу привертали інші дівчата і хлопці, які досконало володіли своїм голосом. В Анни не було змоги брати уроки з вокалу, її вчителем був YouTube та пісні які вона слухала і намагалась повторити за співаками якісь прийоми. Та чи достатньо цих знань? Це питання турбувало дівчину всі ці місяці, але вже немає шляху назад тільки вперед. 
 

     Двері відкрились і прозвучало її ім'я – Анна Рудняк запрошуємо вас до залу. Дівчина піднімалась сходами на сцену, перед нею сиділо п'ятірка журі. Всі дивились на неї ніби вивчаючи. Анна була красивою дівчиною з русим волоссям, яке вона заплітала в косу. Але її краса була природньою без макіяжу та всіх непотрібних речей. Її окрасою був голос та очі. Співаючи пісню вона ніби співала востаннє , не було фальшивих нот та різких рухів все було по-справжньому, без награних емоцій тільки голос який передавав її душу. Судді дослухавши до кінця задали декілька питань Анні, їх здивувало те, що дівчина не вчилась в музичній школі і не  вчилась вокалу. Але все ж таки їй дали шанс, хоча і сказали, що вчитись їй буде важко бо потрібно опанувати один або навіть два інструменти на що, дівчина погодилась і пообіцяла прикласти максимум зусиль. Але була все ж таки одна жінка, суддя, яка була проти того, щоб Анна навчалась в їхньому університеті, обгрунтовуючи тим, що вокал потрібно підтягнути, та без нього на одній душі далеко не поїдеш.  
 

    Так, якось немов  в тумані дівчина вийшла із залу, її вже чекав Денис, який теж успішно пройшов конкурс. Він привітав дівчину з успіхом. І тут несподівано до Анни підбігає дівчина, яка її штовхає і звинувачує в тому, що вона забрала її місце. « Ти невдахо, як ти могла пройти ? Ні знань, ні краси… нічого в тобі особливого нема, чому, чому ти а не я ?». Анна немов застила не розуміючи, що взагалі відбувається.  
 

  Ось  і почались реалії життя, за місце під сонцем борються всі, і кожному здається, що тільки він має рацію, тільки він один бездоганний , а всі інші це незграби, які нічого не заслуговують. Інколи для того, щоб зрозуміти свої проблеми потрібно не звинувачувати завжди інших, а й придивитись до себе. Можливо, твоя проблема полягає в тобі, а не в інших ?