Усвідомлення реальності

Одного літнього ранку, Анна прокинулась з відчуттям, що сьогодні з нею відбудеться щось неможливе. На цю думку її підштовхнув сон, який був ніби реальним, вона побачила її… Ту, за якою так скучила, лице якої з роками вона забувала. Ту яку любила найбільше в світі, яка подарувала їй життя -Маму. В яскравому сні вона взяла її за руку та повела на гору, і сказала: 
 

- Доню, у твоїх силах зібратись на верх і без мене, але памятай, що шлях до мрії буде тернинстим. Я вірю що ти зможеш… Але завжди згадуй те, що я тебе вчила : не загуби себе цим шляхом, він не вартий того щоб змінювати життєві цінності… 
Ці слова ніби окрили Анну, яку вискочила на подвіря, щоб допомогти по господарству бабусі Марії. Це єдина жінка яка підтримувала її у всьому. Але Анна найбільш боялась розчарувати її та залишити одну на старість в селі де багато роботи. 
 

Бабуся навчили Анну всьому, з маличку та вже вміла варити вареники з оріхами , олюблену страву малечі.  
 

Анна була старшою у сімї, в неї були ще дві сестри, догляд за якими впав на її плечі. Але ось прийшов той момент коли потрібне покинути родину та поїхати навчатись. Вона мріяла про Львів, про місто яке ніби оповите історією та старовиною, яку вона так любила. Анна взагалі відчувала себе ніби не цього покоління, вона не розділяла вподобання своїх ровесників. Але розуміла, що не в її силах транспортуватись в минуле. Тому приймала реальність такою, яка вона є, але далеко в душі мріяла про це місто. 
 

У Анни був талант щодо співу, але уроки вокалу були не по кишені дівчинці з багатодітньої сімї. Вона добре вчились щоб вступити до Львівського національного університету імені Івана Франка, хоча реально надіялась тільки на творчий конкурс.  
 

В цей час в її класі всі говорили про випускний. Анна розуміла, що для неї це неможливо, хоча бабуся давно відкладала на свято для внучки але вона не хотіла приймати такий подарунок бо піклувалась про сестер яким потрібні були портфелі для навчання. В класі в неї була тільки одна подруга- Оксана, як не дивно але та була із заможної сімї і хотіла допомогти дівчині з сукнею. Клас для випускного вибрав тематику карнавалу в масках. Дівчина мріяла про цей бал, але… Коли вже збирали кошти для організації свята Анна відповіла, що вона не прийматиме в цьому участь. Тоді Оксана запропонувала їй хоча б прийти і сфотогарафуватись на пам'ять про їхню дружбу, в цьому проханні Анна не змогла відмовити єдиній подрузі, яка з дитинства була за неї горою перед дітлахами які насміхались над її обідраним і старомодним одягом. 
 

От і настав бал. Екзамени вже здали, результати ще не відомі, а шкільні роки проминули і останньою їх крапкою був карнавал. Всі однокласники були такими не звичними, чарівними та фантастичиними. Костюми та вбрання також радували око. Оксана перед цією подією принесла подарунок Анні, в коробці була сукня рожевого кольору і вся елегантно посипана перлами. В Анни від такою красоти прехопило дух, звісно в її мріях вона вже кружляла в ньому на паркеті, але прийняти такий подарунок від подруги не могла, але коли почула, що Оксана знаючи, що подруга не прийме такий дорогий подарунок сама зшила це плаття для неї. Анна почувши це заплакала від того, що її ще хтось любить і робить для неї власними руками такий дорогоцінний подарунок. Але була ще одна проблема- маска. Без якої не впускали на бал. Дівчата і це змогли вирішити вони зробили її самі. 
 

Отож настав вечір, Анна одягла сукню та маску знайшла мамині підбори які були класичними і підійшли б до любої епохи. Так і потрапила вона на бал. Звісно бабуся просила її повернутись скоріше, але це ж не казка про Попелюшку та опівніч. Тому Анна трохи затрималась з подругою. Але казка буває і в реальному житті. На бал могли приходити і гості, або молодь з одного міста. Також були різні конкурси, щоб звеселити молодь. На одному з конкурсів Анну запросили до участі, вона дуже соромилась і не любила виступати перед багатьма глядачами, але здогадавшись про мрію вона зрозуміла , що колись повинна подолати цей страх бо співаки – це люди публічні, які співають не для себе, а для людей. Це і є їх творчий шлях. Тому зібравшись вона погодилась. У пару з нею поставили високого хлопця якого вона ніколи не бачила, це точно був не її однокласник.  
 

Ну що ж,  розпочався конкурс. Перший етап це знайомство з партнером. Бал був присвячений 18 столітті , тому знайомство і поведінка повинна була відповідати тій епосі. Отже, почався перший етап- Анна зробила реверанс. Звідки про це знала бідна дівчина? Вона любила історію і любила читати, хоча і часу для цього в неї було не багато. У відповідь від свого партнер вона побачила реверанс більш мужній та впевнений, а також звернула увагу на рухи, це були ніби вивчені та вже вкорінені, ніби цей хлопець або з роду аристократів, що було не можливим у 21ст. в їхньому місті, або ця людина навчалась хореографії тому так природньо це виглядало. Сама того не помічаючи вона почала досліджувати цього хлопця, через маску якого були помітні тільки темно карі очі. 
 

Наступний етап- пізнання партнера. Але не словесно, а жестово. Це трохи виглядало смішно, але згодом відповідь про свого партнера треба було передати на листок і здати комісії. Анна намагалась передати рухами, що вона хоче стати співачкою, а її партнер зробив декілька рухів з яких дівчина зрозуміла, що він грає на гітарі та фортепіано. Вона поступово захоплювалась ним його музичні вміння були для неї мрією. Пара пройшла цей етап. 
 

Далі випускників чекав- вальс. Анна була готова і до цього. Оксана навчила її рухів які мали виконати однокласники. Але до вальсу залучили і гостів і цей вальс був по кругу, коли змінювали партнерів. І ось Анна побачила в кінці свого партнера з конкурсу, вона зрозуміла, що до кінця пісні вона не зможе станцювати з ним. Все було добре , але несподівано на сукню Анни наступає партнер і воно рветься. Анна в сльозах падає на землю. Несподівано до неї прибігає той незнайомець, підіймає її і дає платок, щоб витерти сльози. Анна киває головою, бере платок і виходить із залу. За нею вибігає Оксана і вони їдуть до Ані додому.