Глава 4

Астрея вискочила до коридору та увірвалась до сусіднього кабінету.

— Ви-вибачте, я тут більше нікого не знаю, — у великій аудиторії сидів Періфет, а навпроти — блідий чоловік з довгим світлим волоссям зібраним у хвіст. Обидва повернулися на її голос. — Там викладачу Текеші погано.

— Що сталося? — Теламон зірвався з місця. Астрея намагалась не відставати:

— Я… Я не знаю. Наче все було нормально. Я написала тест, ми поговорили, а потім він вкрився плямами, закашлявся та втратив свідомість.

Чоловік підскочив до Текеші та схилився над ним. За мить він насупився та перевів на Астрею важкий погляд.

— Русалка?

Дівчина зніяковіло потерла праву долоню:

— Ні. Океаніда.

Періфет зупинився на порозі.

— У нього жахлива алергія на морепродук… — Так її ще ніколи не принижували. — На водних німф. — Чоловік поклав Текеші на спину та повернув його голову на бік. — Швидше біжіть за цілителем.

— Я… Я не можу…

Теламон скосив на Астрею невдоволений погляд:

— Я теж.

Вона сумнівалась, що впевнений чоловік міг мати схожі проблеми й продовжувати викладати у підземеллі, тому обережно поцікавилась:

— Чому?

Періфет дістав з кишені мале кругле дзеркальце та почав мізинцем малювати на ньому символи:

— Пан Теламон не переносить сонячного світла. А зараз друга година дня. Вже викликаю цілителя. У неї, — він кивнув на Астрею, — фобія. Не добіжить, — і вийшов до коридору.

Теламон випростався та взяв зі стола графин з чистою водою.

— Ви з якої групи? — він скосив погляд на м’ятий лист та почав обмивати долоні Текеші — найімовірніше місце контакту з океанідою.

— Зі сто першої, — тихо пробурмотіла Астрея.

Невже викладач чергової дисципліни, яку вона не відвідувала?

— Цікаво. Я вже два місяці викладаю в цій групі. — Бінго. — Як вас звати?

— Астрея.

— Теламон, — його винятковий слух виловив швидкі кроки на сходах. — Чи правильно я розумію ситуацію: Текеші пообіцяв домогтися вашого відрахування, а ви вирішили його натомість отруїти?

— Що? — Астрея ледь не впала від таких припущень. — Ні!

— Ось лист з вашим іменем. Про алергію Текеші всіх студентів попереджає завчасно. Що це тоді, як не спроба вбити чи покалічити?

Зі сходів у коридорі та одночасно із дзеркала, що висіло на стіні з’явилось двоє цілителів. Стан Текеші стабілізували. Його поклали до палати університетської лікарні, а Астрею звинуватили у всіх можливих гріхах. У деканаті сказали, що дочекаються, поки Текеші прийде до тями та прояснить нюанси подій, але завчасно порадили збирати речі.

До кімнати гуртожитку Астрея повернулась пригніченою. Коли радісна Уна повернулась з побачення та обережно поцікавилась, що трапилось, вона приречено пояснила:

— Мене звинувачують у вбивстві Текеші.

— Що? Він мертвий? Ти настільки не хотіла ходити на його пари…?

Астрея помовчала пів хвилини та уточнила:

— У спробі вбивства.

На щастя, після вечері Текеші, якого обпоїли всіма можливими зіллями, опритомнів. Він підтвердив версію Астреї та виступив проти відрахування, якого вже почав вимагати Теламон.

Зранку Астрея взяла клунок, який  їй допомогла спакувати Уна, щоб ніде не опинилось ДНК, що могло вбити нещасного викладача, та попрямувала до лікарні. Коли вона увійшла до палати, Текеші лежав на ліжку біля вікна та читав книгу.

— Доброго ранку, — Астрея невпевнено тупцювала біля дверей та не наважувалась підступитися хоч на крок.

— О, моя улюблена вбивця, — чоловік закрив книжку та відклав її на тумбочку. — Може, мені варто перенести заняття до лікарні? Сюди ви заходите вже частіше, ніж на мої пари.

— Вибачте, будь ласка, — вона опустила очі. — Я не хотіла завдати вам шкоди.

— Все гаразд. Не ви перша, не ви, — Текеші замовк на половині слова. — Хоча, ні. Зі студентів ви перша, — Астрея почервоніла, підтиснула вуста та вже не знала, куди подітися від сорому. Чоловік розсміявся. За межами підземелля він навіть нагадував приязну веселу людину, а не жадібну холоднокровну істоту. — Не хвилюйтеся. Все гаразд.

— Я тут вам дещо принесла. Якщо що, я не торкалась вмісту. Мені подруга допомогла зібрати. Куди можна покласти?

— Не бійтеся, підходьте. Просто не торкайтеся. Повітрям можемо дихати одним.

Астрея повільно підійшла та обережно поклала клунок на тумбочку. Зблизька вона помітила у місцях вчорашнього почервоніння на обличчі та шиї чоловіка потемнілу луску.

— Сідайте, поговоримо, — Текеші кивнув на вільне ліжко навпроти. Дівчина слухняно сіла. — Ввечері заходив Періфет. Він розповів про вашу особливість. Вам варто було від початку поставити деканат до відома про фобію.

— Ну, це не зовсім фобія… Так, легка тривожність.