Глава 1

Крізь товщу підсвідомості просочився віддалений стукіт, який за мить перетворився на нестерпний шум. Астрея різко розплющила очі та сіла на ліжку.

— Вибач, будь ласка, — одягнена в білу сукню Уна перелякано підняла бліді долоні в захисному жесті. — Я лише хотіла позичити твою туш. Ти казала, що можна…

Астрея потерла сонні очі та повільно роззирнулась. Блідих пальців ніг торкнулась тонка смужка сонячних променів, що ледь просочились крізь вузьку шпарину товстих зелених штор. Дякувати небесам, сьогодні їй вдалося прокинутися в кімнаті гуртожитку, а не в пекельному лісі чи лігві чергового чудовиська. Хоча, в будинку Банші їй навіть сподобалося… Така приємна, хазяйновита та турботлива жіночка. Пиріжками її пригощала... І хіба важливо, що один з них був отруєний?

Астрея перевела затуманений погляд на спорожнілу тумбочку. Гора мотлоху, що ще вчора була на ній, перекочувала на підлогу.

— Нічого. Туш отам, — вона позіхнула, сперлась плечем на стіну та вказала на заповнену купою несумісних речей полицю. Коли Уна сковзнула до шафки, Астрея помітила як у довгому білявому волоссі зблиснула срібна шпилька. — Куди збираєшся?

— На побачення, — Уна ніяково посміхнулась та відвернулась до полиці.

Астрея прибрала з очей блакитне волосся та глянула на настінний годинник. За годину мав бути обід. Ранувато для побачень.

— Прикольно. А з ким?

Уна дістала з шафи закручений у вузол смугастий шарф й зім’ятий синій кардиган та акуратно склала їх:

— З Блейном.

— Боже, з цим гобліном?

Він дійсно міг покликати на побачення й о шостій ранку. Астрея неприязно скривилась, скинула з себе ковдру та опустила босі ноги на м’який білий килимок. Вона не уявляла, куди грубий та приземлений Блейн міг запросити тендітну та наївну сильфіду.

— Він голем, — стримано нагадала Уна та обережно склала м’яті аркуші та рвані папірці на ліжко поруч з одягом.

Астрея закотила очі:

— Одне іншому не заважає, — вона взула пухнасті капці, взяла махровий блакитний рушник, що висів на стільці, та підійшла до дверей. — Це твоє? — Астрея нахилилась, щоб підняти лист, що лежав на підлозі. На зворотному боці було написано її ім’я.

— Ні, це твій «лист щастя». Боялась перекладати його на тумбочку, щоб раптом не загубився, — Уна ледь помітно усміхнулась.

— Що їм вже треба? — невдоволено пробурмотіла Астрея, закинула рушник на плече та розпечатала конверт.

— Можливо хочуть, щоб ти ходила на пари?

— Бюрократи, — вона скривилась та дістала лист.

— Взагалі не боїшся, що адміністрація відправить листа батькам? — Уна ледь не підстрибнула від радості, коли з блокнота під ноги випала туш.

— Ти знаєш, скільки у мене сестер? — Астрея пирхнула та опустилась в крісло.

— Ні. А скільки? — вона підскочила до дзеркала та почала фарбувати білі вії чорним кольором.

— І я не знаю. А батько — тим паче. Поки справа дійде до мене… Я вже з усім розберуся, — Астрея почала читати лист. За хвилину вона недовірливо насупилась, ще раз пробіглась очима по тексту та покрутила конверт в руках, щоб переконатися, що на ньому дійсно стоїть печатка Університету Цілительства.

— Уно, підійди, будь ласка, — вона збентежено почухала маківку.

— Щось не так? — Уна закрутила туш та повернулась спиною до дзеркала.

Астрея підвелась та простягнула їй дивний лист:

— Це якийсь жарт чи що?

Уна обережно взяла аркуш тонкими пальцями та зосереджено ознайомилась з його змістом.

— Ти що… Пропускала пари Текеші? — вона підняла на подругу здивований погляд темно-синіх очей.

Астрея задумливо потерла підборіддя:

— А це хто?

— У, — протягнула Уна. — Викладач мінералогії та гемології. У тебе зараз два варіанти. Або зараз же бігти до нього в підземелля та вимолювати час на те, щоб доробити та занести лабораторні, або готувати гроші.

— Та хто він взагалі такий? — Астрея була шокована сумою, яку з неї обіцяли стягнути, якщо вона сьогодні ж не здасть всі роботи. — Кощій, який легалізував хабарництво, чи що?

— Дракон. Суворий і жадібний, — Уна хитнула головою та потерла праве передпліччя. — Але суть ти підмітила правильно. Текеші це легалізував. Він переконаний, що грошове стягнення гарно мотивує студентів. На його думку, всі такі ж жадібні, як і він.

— Або бідні, що тепер не можуть собі дозволити навіть похворіти вдома, — похмуро пробурмотіла Астрея. Вона перевела важкий погляд на годинник. — Думаєш, потрібно бігти прямо зараз?

— Він працює тільки до обіду, — Уна знизала плечима.

— А десь за межами підземелля його можна підстерегти?

Вона збентежено підтиснула вуста та заперечно хитнула головою:

— Я б не радила. Якщо так, то краще одразу забрати документи з універу.

Яка чудова перспектива. Кожний наступний варіант кращий за попередній.