Розділ 35

22 квітня 8:00
 

The Neighbourhood - Nervous
 

Дорога поволі зникала під колесами велосипеда. Я їхала нешвидко, бо нас чекає ще 15 км подорожі. Тато пропонував підвезти мене до школи, але засовувати велосипед в машину мені якось не хотілося. Я не можу звільнитися від думок про Алекса. Ми неочікувано перестали спілкуватися ще тижні 3 назад. Раніше, ми постійно гуляли разом і переписувалися. Але, Боже, в кого так не було? Треба зараз забити на все і дочекатися закону збереження енергії, коли в моєму житті з'явиться хтось новий...

*Я вже на місці) Ти де?*
 

Нам на 9:00, але ми з Ніком вирішили зустрітися раніше, бо так я точно не запізнюся, плюс ми матимемо час для двох.

Я завернула за ріг і побачила Ніка, що сидить на велосипеді і дивиться в телефон:

*Даша, ти вже вийшла з дому, хоча б?*

- Нік, я вже тут, досить писати мені,- він підняв очі і посміхнувся

- Привіт, я вже зачекався,- Нік обійняв мене і стало тепліше, бо на вулиці сьогодні щось не дуже тепло. Я вдягнула шкіряну куртку і чорні джинси з розрізаними колінами, в них буде легше на велосипеді. Нік теж в шкіряній куртці і чорних штанах. Ми гарно зараз вдвох виглядаємо, що підняло мені настрій,- Ти посварилася з Алексом?

- Так... Сама не можу в це повірити. Не пам'ятаю, коли злилася на нього так. Алекс не мусив того казати

- Чого казати?,- що ти не підходиш мені

- Ой, я не хочу переказувати всю цю дурню

- Щось про нас?,- запитав він, а я просто кивнула. Нік сильніше обійняв і мені стало спокійніше,- Я розкажу щось, щоб змінити тему?,- я знов кивнула йому в плече,- Вчора я дізнався, що Йожик в нас мега мозок в юристпруденції,- я підняла на нього очі і відчула, як в мене піднялася брова, Ніка це розсмішило та й мене також. Я далі слухала, а він продовжував,- Альбінос побив склянку і до нас прийшли офіціанти і сказали платити, а Йожик сказав цитую: "За статтею 18 про захист прав споживачів, за товари чи приладдя, яке пропонує магазин чи ресторан, споживач відповідальності не несе. Що означає, що якщо ви впустили нас в свій заклад, то спрогнозували ймовірність побитого посуду". Офіціанти пішли, а ми сиділи в шоці. Кажемо: "Де ти такого навчився?", а він: "Я в бабусі вчора був, а вона по 1+1 дивилася, якесь там шоу про магазини. А номер статті придумав",- я засміялася і Нік теж

- Даремно він признався, інакше було б більше антуражу,- ми сміялися,- Нік, чого в тебе рюкзак такий величезний? Ми ж тільки одяг на три дні беремо,- спочатку поїздка планувалася з ночівлею в палатках, але нам знайшли дерев'яні будинки в лісі, щоб зупинитися

- Це сюрприз, сонце

- Ти взяв фрак для вечері в магічному лісовому ресторані, коханий?,- він засміявся

- Точно,- я видихнула, як я люблю: дуже печально. Коли я так роблю на контрольних, то вчителі забирають два завдання з співчуття,- Ти все ще переживаєш за нього

- Так, ти ж розумієш, що друг. І це образливо, коли він таке каже, що ще більше мене накручує

- Даша, якщо ти говоритимеш загадками, то я не зможу допомогти,- тихенько сказав Нік і прибрав пасмо волосся з мого обличчя

- Це все між нами? Що це?,- я боялася це питати, але все ж

- Я не можу сказати точно,- сказав Нік і поцілував мене. Ох... То звичайно приємно, але то в нас як правило: в будь-якій не зрозумілій ситуації починати цілуватися. Я забула все, чим мала ламати йому голову. Метод дієвий...

- Крутий метод, Нік,- він посміхнувся

- Я знаю

Через деякий час під'їхали наші друзяки. Маня не захотіла їхати на годину раніше та я й не сперечалася, бо мала, скажимо так, плани, тому приїхала сама. Ззаду її наздоганяв Йожик. Цей придурок врізався в Маню. Ой вона впала... Я підбігла до них. Йожик стояв нерухомо і боявся щось сказати. Маня подивилася на нас і почала сміятися, як ненормальна:

- Зі мною все добре, переляки. А ти,- показала вона на Йожика,- дивися за дорогою,- йому було соромно і тому не відповів нічого,- Даша, як тобі приходити раніше за всіх?,- ох прекрасно

- Нормально,- сказала я, а Нік взяв мене за руку. Тільки ми удвох знаємо, як це приходити раніше

Директор попросив підійти всіх до сходів і після трьох годинних настанов відпустив в дорогу. Першими в нас їдуть вчителі з фізкультури, захисту Вітчизни і мав бути директор, але йому подзвонили ще біля воріт школи і він побажав удачі всім і пішов. Нік вирішив їхати по середині і ми не заперечували. Закінчували колону вчителька з біології, класні керівники і ще один вчитель з фізкультури.

Найгірше - виїхати з міста. Ці затори, люди з фотоапаратами, ніби велосипедів ніколи не бачили і поліція, яка мусить супроводжувати. Ми не говорили, бо боялися збити дихання і не встигати за поліцією.

Проте, коли на обрії з'явився ліс і сільські хати, то темп зменшився і ми почали говорити:

- Хтось брав пити?,- Альбінос не мав на увазі воду чи сік, зовсім не воду і сік

- Я ж пообіцяв, хлопці все буде,- сказав Нік. Стоп то це і є сюрприз, так? Я почала дуже злитися на Ніка, але заспокоювала себе, що лише для того щоб утвердитися в компанії. Правда?Сюрприз, блін...

Я знизила темп, щоб дістатися до Мані. Вона їхала недалеко і побачила мої маневри. Від Соні ж нічого весь день не було чути. Вона їхала з Мариною, нашою однокласницею і далекою родичкою Діми. Я колись пропонувала з нею дружити, щоб на Діму так вийти, але ж тепер я з Ніком, який тоді сенс? Може вона просто цікава? Не знаю...

А я вже їхала біля Мані, яка не дуже впевнено керувала, бо вона на велосипеді рідко їздить. Подруга підняла голову і кивнула. Вона ж знає, що я не просто так біля неї з'явилася:

- Нік сказав, що в нього в рюкзаку сюрприз, а там алкоголь. Нормально

- Даша, ну що я можу сказати? Сюрприз вдався, такого ти не очікувала, а мені сама казала, що точно хтось візьме. Чого б і ні?

- Маня, ні, я такого не хотіла. О дивися знак на наші "Садиби під соснами". Ще 500 метрів

- Ну нарешті