Розділ 33

20 квітня. 09.20

Wet - Still run

*В мене фізкультура... Я прогулюю) Чекаю біля школи*,- пише Нік

*Мене підвозить тато, не затупи*

Я сьогодні іду в школу вперше після лікарні. Звичайно не на уроки, а документи занести і до вчительки з математики зайти. Батьки ще хвилюються, тому були проти, але погодилися, якщо тато завезе і привезе. До кінця логіку я не прослідковую, бо на вулиці я якби вже з Ніком була і нічого, але то вже таке.

*Що мені робити?*

*Посміхнутися і привітатися. В ідеалі: відкрити мені двері і привітатися з татом рукостисканням, але не перегравати, щоб повірив. І руки не розпускай на мене, просто попередила)*

*А курити можна?*

*Ти ненормальний?*

*Я жартую*

*Не смішно*

Ми під'їхали до школи, де стояв Нік.

- Що у вас за школа? Всякі тут уроки прогулюють!,- злиться тато

- Це Нік, тобі мама про нього розказувала. Мій хлопець,- тато скривився, але він не строгий, все буде ок. Я просто хотіла з Ніка джентельмена зробити, а тато 100% пожартує з нього, якщо він мені двері відкриє. Головне - це посміятися. Я хитра лиса

- Я тут зупинюся, ок? Можна з нього поржати?,- запитав тато, а я підморгнула йому. Нік підійшов до машини і відкрив мені двері і дав руку. Ти ж моя бусічка. Я сіяла від щастя, а тата цей жест, як я і думала, приніс натхнення:

- Добрий день! Я Нік,- тато мовчить,- приємно познайомитися

- Гарного дня, доня! Набери, коли звільнишся,- сказав тато

- Я можу сам підвезти,- приєднався Нік

- Ні. Бувай,- пауза,- Нік,- перекривив тато і поїхав, а я заржала на весь шкільний двір

- Ти чого такий переляканий?,- сміюся я, а Нік побілів,- Мій тато любить так посміятися, все це в жарт,- я далі сміялася, а Нік просто в шоці,- Не розслабляйся - це тільки тато, мама - буде відповідальніше. Ідемо вже, чому стоїш?

- Це було жорстоко, Даша

- Я й сама не знала, що таке бути може,- я знала,- Але це не було жорстоко, а холодно

- В нас цілий урок для двох?,- таємниче шепотом запитав Нік

-Так,- видихнула я так само таємниче,- Тільки ти і я, - пауза,- документи, педагог організатор, вчителька з математики, журнал інструктажів і ще точно потрібно написати список, хто їде. Нас чекає романтика, коханий

- Чому з тобою не може бути просто?,- засмутився Нік

- Я ж бізнес вумен,- засміялася я,- така вже я є

- Я хочу бути в наступному році старостою в своєму класі, щоб не дарма з тобою ходити

- То ти зі мною "дарма ходиш"?

- Чому ти відразу ображаєшся?,- питає Нік

- Тому що, тому що

- Куди ти ідеш?

- В кабінет директора, бачиш на дверях написано

- Даша, а хіба туди можна?

- Думаю, так,- я стукаю в двері і заходжу в офіс, де сидить секретарка і щось набирає на комп'ютері,- Добрий день!

- Ви щось хотіли?,- ні, просто так сюди зайшла

- Мені потрібно документи передати директору

- Його немає на місці, але я передам,- відповідає вона,- Це на велопоїздку, правильно?

- Саме так. Дякую. До побачення,- ми вийшли з кабінету і я все ще дещо не могла зрозуміти,- Нік, тебе ніколи не приводили до директора за погану поведінку?

- Скажу так: не доводили,- сміється він,- я по дорозі десь зникав. Магія,- але то вже,- А тебе?

- Геть здурів? Я ж хороша,- засміялася я

- А я поганий, значить

- Я тричі до директора ходила вітати з Днем вчителя, то було жахливо. Кожного разу так переживала, що краще б мене за поведінку водили,- я аж засмутилася від тих спогадів,- А ти поганий,- засміялася я

- Дякую, мила

- Ти чудо

- Ти теж,- відповів Нік

- Було б епічно, якби ти зараз потіскав мої щоки,- заржала я. Нік підняв руку,- Не вздумай, я пожартувала,- змінилася я

- Чудо,- нам на зустріч йшла одна з педагогів організаторів, я не знаю, як її звати, тому просто привіталася

- Добрий день! Там мені мали передати журнал інструктажів

- Ми вирішили, що самі це зробимо, тому не переживай,- вона ще хотіла щось сказати, але її випередили:

- Добре, дякую,- Нік стиснув мою руку і потягнув кудись геть,- Йдемо на четвертий поверх на вікно. Я вже всі твої проблеми вирішив,- широкі підвіконня у нас на кожному поверсі, а на четвертому найвище - тому найкращий вид на місто, парк,- там кабінетів мало і в нас ще 20 хв уроку,- Нік не чекаючи моєї відповіді попрямував сходами. На четвертому дійсно було порожньо, скрізь уроки. Тиша закутала нас спокоєм і ми собі дивилися разом на квіткові клумби за вікном,- Я боюся,- сказав Нік

- Що боїшся?

- Та так, все добре,- сказав Нік і провів пальцем по моїй вилиці. Я не тупа, я знаю, що буде далі і мій організм викинув тону адреналіну і моє сердце билося шалено. Це ж школа! До речі, тут камери десь були, цікаво...

Ми забулися на кілька секунд і все стало неважливо. Мій мозок хоч і подавав цікаві ідеї, типу "Дурепа, в тебе ж помада на губах". Але хай все буде так. Я хочу насолодитися цим моментом, хочу запам'ятати його. Я розцвітаю щомиті з ним. Все було прекрасно до того, як:

- Добрий день,- чую я голос нашого фізика і ми швидко відриваємося одне від одного. Я ще намагаюся стерти розмазану помаду, але не думаю, що в мене виходить,- Нік, ти мені ще контрольну не перездав. Я довго чекати буду?,- ніби нічого не сталося питає він. Я впевнена, що Нік весь цей час думав тільки про контрольну

- Яку контрольну?,- Боже, Нік скажи "Завтра прийду" і хай іде звідси

- По першій темі цього семестру, ми вже на четвертій,- відповідає Олександр Олександрович і я відчуваю на собі його погляд, але я заворожена вазоном справа

- Добре, я в після поїздки напишу,- каже Нік взагалі без переживань, а я сиджу червона і не можу відірватися від вазона

- Як твоє здоров'я, Даша?,- питає вчитель

- Вже добре, Олександр Олександрович. Дякую, що запитали,- заїкаюся я

- Ну то я пішов?,- говорить фізик

- Так, ідіть вже,- дуже виховано підганяє Нік. Коли той ще навіть не став на сходинки, Нік прошепотів мені на вухо "Продовжимо?"