Розділ 28

10 квітня. 8:00.

Hurt Somebody - Noah Kahan

*Мені на другий, а не на перший*

*Я дарма приперся в школу*

*Тобі на перший?*

*Коли ти будеш?*

*Чи тобі на другий?*

*Ти ще не встала?*

*Тоді не буду будити)*

*Але я напевно, вже тебе розбудив*

*Пробач*

*Доброго ранку*

*Ти ще спиш?*

*Слухай, мені сумно*

*Ти на мене образилася?*

*Ігноруєш?*

*Ти взагалі йдеш в школу?*

*Дашааааа*

Вібрація мого телефону бісить, як ніколи. Я хотіла кинути його в стіну, але Олєжика жаль. Подушка мені заважає прочитати, що там. Приклавши зусилля, я зробила це. 16 повідомлень від Ніка. Ох. Спросоння я пишу:

*Я тут чай з драконом п'ю. Не пиши сюди. Я сплю!*

Очі самі закрилися і далі продовжився мій чарівний сон...

*Я подивився твій розклад. Тобі на другий урок! Вставай!*

*Вже 8:05!*

*Даша, вставай!*

*Якщо ти не встанеш, я викличу МЧС!*

*Даруся, встань будь ласка*

*Відкрий очі світу*

Він не може заткнутися? Що ти хочеш? Ой, а чому це мій будильник не дзвонив? Гарі, як можна бути таким безвідповідальним? Меловін завжди мене будив.

*Я йду до тебе. В тебе є 20хв на збори. Підемо в школу разом*

*Я не встигну, Нік. Посиди в телефоні*

*Вже вийшов*

Блін. Я бігаю по дому, як ненормальна. Слава Богу, що вчора придумала і дістала, що вдягати. Синя спідничка і біла футболка з мереживом дивиться на мене з вішака. Я з такою швидкістю ще не вдягалася... Сніданок - мій наступний пункт. Мама з бабусею переживали за одне - аби не вдавилася. В мене ледве брекети не повідривалися від зубної щітки, але все вдалося. Я швидко розчесалася і взула кеди, бо вчора натерла ноги. Потім нафарбувалася вії і вилетіла з дому:

- Даринка, забула!,- крикнула мама і кинула мені в руки шкіряну курточку.

Прохолодне повітря вдарило мене і я швидко вдягнула куртку, що визвало посмішку в мого обранця. Він стояв в тоненькому світшоті. Як?

- Холодно?,- засміявся він

- Як смішно,- злюся я,- я так розумію, що якби я забула куртку, то від тебе обіймів би не дочекалася?

Нік підійшов й міцно мене обійняв. Ми полетіли далеко. Далеко звідси. В інший світ. Тут завжди тепло. Тут завжди щастя. Є тільки я і він. Всі інші - тіні.

- Тепло?

- Як літом,- видихнула я

- Ти змерзлюк

- Нік, ти мені Америку відкрив,- засміялася я

- Слухай, якщо ми так стоятимемо, то на другий урок не встигнемо,- трохи віддаляється він

- В нас купа часу,- на своєму стою я,- Тільки 8:25! В нас година!

- А "Coffee addicts"?

- Ми точно не встигнемо,- швидко сказала я і ми майже побігли,- Так добре, що ти прийшов не на той урок

- Це точно. Я досі не розумію, як ти так швидко зібралася

- Це було дуже важко,- сміюся я і помічаю, як мені на зустріч біжить Алінка. Вона живе в квартирі біля мене. Їй 4 роки і це одна з наймиліших дівчаток в світі

- Дааааалииииинкаааа, Далинка,- я присідаю, а вона пригає мені на руки. Я кручуся з тим малим чудом в короні принцеси. Її маленькі ручки хапають моє волосся і смикають. Маленькі пальчики вяжуть вузлики. І можливо - це дуже мило, але точно не надто приємно

- Кроха, ти де була так рано?

- Я була на англійській з мамою

- Цікаво було?,- питаю я

- Так! Я хожу з Марком. Він мій женіх. А це твій женіх?,- вказала вона пальчиком на Ніка. Я засміялася щиро і по-дитячому. Маленьке сонечко далі нічого не розуміло в мене на руках. А Нік вирішив прояснити ситуацію:

- Так. Я її "женіх",- перекривив принцеску він,- Нік,- представився "мій женіх" і привітався з нею за руку. Алінка почала сміятися і її сміх задзвенів в мені. Ми засміялися разом з нею. Цей момент я запам'ятаю ще надовго.

З магазину вийшла її мама. Вона здавалася мені наляканою:

- Алінка, не можна вибігати без мами,- закричала вона, але коли побачила мене, то заспокоїлася,- Привіт, добре, що ти з малою бунтаркою,- зверталася до мене вона,- а не якийсь злий дядя

- Ааах,- злякалася маленька, а я сильніше її обійняла

- Нам пора, Алінко, прощайся з Даринкою і...,- пауза

- Її женіхом,- допомогла маленька, а сильніше засміялася. В її мами очі на лоб вилізли, бо вона думала, що Алінка нас образила. Я думаю не варто їй розповідати, що то Нік все придумав,- Бувай

- До побачення,- сказала я

Ми з Ніком далі продовжили нашу прогулянку.

- Ти любиш дітей?,- псміхнувся Нік

- Дужеееее. Я тому хочу бути дитячим лікарем, щоб позбавляти дітей того, що заважає бути їм щасливими

- Це так мило,- засміявся він

• - На таку реакцію я і сподівалася
•  

Я не могла забути про Дена і все це з ним, тому надіялася, що Нік знає щось розкаже:

- Вибач, що я так різко змінюю тему, але я мушу запитати, що це з Деном

- Він завжди був дивним. Ми до третього класу з ним взагалі навіть не віталися. А потім Ден почав грати в футбол і з нас всіх створили команду. Ми були найкращими дружбанами. Але це мені так тільки здавалося. Насправді, Ден завжди відрізнявся від нас і робив усім наперекір. Але ми продовжували бути супер командою до цього року, а саме коли нам сказали, що потрібно обрати капітана. Мене тимчасово поставили виконуючим обов'язків капітана. Всім було зрозуміло, що я ним і залишуся, але... Я дурне - захотів зробити вечірку. Ну я вважав цей привід ідеальним. Проблема в тому, що я і Ден на ній побилися. І його тато доніс все тренеру в чорних фарбах. Мене вигнали, а вчора я дізнався, що Ден - капітан. Я був такий злий, тому й поставив йому фінгал. А той придурок сказав мені: "Мене твої синяки не лякають. Я забрав твою команду і зруйнував твої стосунки". Так я все дізнався. Але мені досить не зрозуміло, чому ти сама хотіла вчора зустрітися?

- Ден перед уроком затягнув мене в туалет і погрожував,- його очі збільшилися, а рука сильніше стиснула мою,- Спокійно, я заїхала ногою в 10 см від його дорогого місця і він відстав