Розділ 27

9 квітня. 01:57

Tom Walker - Leave the light on

Розділ 1

Що таке самотність? Я часто задаюся цим питанням... Одна подруга сказала, що самотність - це коли в тебе немає абсолютно нікого. Літній незнайомець сказав, що це коли в тебе вже немає коханої людини. А я б напевне сказала, що ніхто з них не правий. Самотність - стан душі, який не рахується кількістю людей навколо вас. Дехто просто любить бути сам, хоч і не визнає цього. Людина може мати все, але бути самотньою, такі ми... Я вважаю, що найсамотнішими людьми в світі є підлітки. Їх в один момент кинули і заставляють такими бути. Давай в 16 років обери професію! Приймай рішення самостійно! Самостійно! Самостійно! Так хочеться бути до чогось прив'язаними...

Але це не все, що мене турбує...

От що спільного між коханням і дружбою? Добре ставлення один до одного, не так? Якийсь зв'язок! Дехто ототожнює ці поняття і вірить, що дружби між хлопцем і дівчини не буває, це точно любов. Але ці самі кажуть, що дружбу треба будувати, а в кохання вірити. Чого тоді не можна будувати кохання? А якщо думати з іншого боку і кохання відмінне від дружби, то має йокнути. Тоді навіщо напрягатися, з кимось знайомитися? Йокне, так йокне. Чи все-таки потрібно будувати і кохання?

І чому в час ночі я не можу думати про рядок динозавриків, який потрібно порахувати, як нормальні люди?

Я залишила так як є, потім закінчу. Але хоч матиму, що скинути Ніку, якщо знову нагадає. Мене надзвичайно турбує те, що між нами. Я собі це не так уявляла. Там купувати мені пластирі, це точно не те саме, ніж робити з мене божевільну, яка завжди переживає за щось.

Дві години ночі... Завтра в школу. Я не сплю. Не хочу спати. Мене мучить англійська, яку я не доробила. Англійська для мене зараз більша проблема, ніж Нік. Величезний топік так і не помістився в моїх мізках. Я розумію, що імпровізація теж не піде. Є в мене один план: прийти в прапорі України і сказати, що в мене протест "День без вражих слів". Боюся мене змусять ще топік про Україну після цього вчити, тому напевно то погана ідея. Імпровізація так імпровізація. Вже 2:24, а я все переживаю за текст. От чому я не зустрічаюся з якимось британцем? Якому я б зараз передзвонила і сказала: "Котику, давай поговоримо про морських котиків, може я хоч щось запам'ятаю". Сміюся на всю кімнату. Обожнюю щоденну рубрику "Даша і внутрішньомозкові жарти". Цікаво, якби Нік на мене не дувся, він би багато мені розказав про морських котиків. Може перевірити? Я заходжу в нашу переписку, де останнім повідомленням є:

*Мені жаль, що я сказала про тебе містеру Джонсу. Просто хотіла, як краще. Не думала, що це на тебе так вплине. 100 мільйонів раз пробач*

І пишу ще одне:

*Ти знав, що самець морських котиків збирає собі гарем до 40 самок? Ти багато знаєш про морських котиків?*

Повідомлення прийшло в 2:31. Я думаю, що трохи дивно питати в хлопця в 2:31, що він знає про морських котиків, але це важливо. Щоб спокійно спілкуватися нам потрібно оперувати однаковим об'ємом інформації. Я б на його місці продивилися всі сайти про морських котиків.

От чому в 2:40 мені не дають спокою морські котики? До речі, вони вимираючі? Даша, заткни нарешті свій мозок! Спи! Спи!

Я все-таки заснула в 3:00 з надією, що Нік вивчає інформацію про морських котиків.

На мене хтось кладе величезне дерево, яке розплеще мене зараз по асфальту. Дерево рухається?

- Доня, вставай! Ти проспала!

- Як проспала? Я тільки заснула!,- мичу я

- Вже 7:10! В тебе ж перенесли художню культуру! Вставай,- кричить мені мама, поки я закопую себе в покривалі і роблю вигляд, що мене немає. Мама мене розкопує!

- Встаю! Мама я можу вдягнути сьогодні нове червоне плаття?

- В честь чого?,- питає вона

- В честь того, що в мене зрослася нога і я можу вже не ходити, як невдаха в кросівках

- Ну вдягай, тільки на голові щось зроби нормальне,- гукає вона з залу

- Тобі ще треба плойка?

- Можеш брати

Я швидко іду в ванну, а з неї поспішаю до плойки. Я не встигну, але хоч переконати себе в удачі варто.

Коли на годиннику 8:10, то надії залетіти в школу до 8:30 не залишається...

- Даша, тато чекає біля під'їзду, виходь. Він тебе підкине,- дякую тобі Боже

- Мама, а чому він не на роботі?,- питаю я

- В нього там інвестори якісь і він їх завіз в центр щось показувати, а вони попросили на годину поїсти сходити. Корочше кажучи, взувайся - сьогодні твій день!

Я швидко вступаю в чорні замшеві туфлі на квадратному каблуку і відчуваю цей кайф. Я відразу стаю іншою: якоюсь гарнішою, не горбатою, жіночною, милою. А в той час, коли я думаю про магію, я вже сідаю до тата в машину і мчу в школу:

- Тримай,- протягує мені тато стаканчик з "Coffee addicts",- Какао з ванілю і карамельним сиропом?

- Дякую велике, коли ти встиг?,- я смакую,- як завжди - шалено солодке

- Це секрет. А в мене шалено гірке американо. Хочеш?,- сміється тато

- Ні, пий сам. Ого новий рекорд 4хв 46с Тепер я точно не запізнюся. Я заберу з собою, якщо ти не проти,- киваю я на чашку

- Звичайно не проти. Гарного дня, красуне!

- І тобі гарного дня!

Хто б що не казав про те, що добре мати права в 16 років і їздити на машині самому - це дурня. Мені й до 16 ще кілька місяців. Та й якби було, хіба то так добре? Ті діти не мають щастя: не шукають щасливі білетики в автобусі, не отримують трохи родинного тепла в подорожах до школи, не натирають ноги до такого стану, що роззуваються в своєму дворі, щоб йти босим.

Я спокійно йду в школу, бо маю 900 секунд щастя. Двері гімназії відзеркалюють мене і я ще раз роздивляюся себе. Червоне легке плаття ідеально підкреслює мою фігуру і підбори завершує образ. Волосся легко падає хвилями на обличчя. В правій руці паперовий стаканчик, а на лівій сумка. Виглядаю, як зірка. Ця думка надзвичайно підіймає мені настрій.

Просто біля входу мене зустрічає Ден. А день так гарно починався... Але я вирішую не звертати уваги. Вмикаю в голові музику Ukrainian fashion week і крокую до цілі. Якби в мене були сонячні окуляри, то я б їх ще демонстративно підсунула вище, але нажаль. Я повертаю голову на Дена і розумію, що він освічує мені сьогодні шлях. Під його оком величезний фіолетовий синяк. Я аж злякалася: