Розділ 26

8 квітня. 9.15.

The Neighbourhood - Sweater weather

Я заходжу в школу в найкращому настрої. Вранці я була в лікаря і в мене все зрослось. Мені здається, що зрослася не тільки нога, а й моє життя. Але яка я була наївна...

- Привіт,- Соня іде мені на зустріч

- Привіт, Даша. Як справи?,- я вже знаю, що розповідати їй про Ніка, але мої думки переривають

- Ей, привіт,- дуже виховано,- Я Анна і я не знаю, кого ти з себе представила, але Нік мій, тому навіть не думай до нього далі ліпнути,- цікаво вона вкрала його id, що така впевнена, а я от не знаю, що їй казати. Може не зачіпати?

- А я Даша і я щось не дуже зрозуміла тебе. Тобі не говорили, що все, що тобі подобається, не може бути твоїм?,- вона не очікувала,- Мені жаль тебе і Ніка одночасно,- про що з тобою можна говорити?,- А зараз пробач, ми хочемо самі поговорити,- вона відійшла від нас, а я в сотий раз здивувалася, чому вона подобається хлопцям?

- Капець, але вона і самовпевнена дура,- заговорила нарешті Соня

- Це точно

- Як нога?

- Все супер, можу бігати, але ще трохи важко,- відповіла я

- Ой, я забула книгу взяти в бібліотеці, іди без мене в клас

- Соня, блін

Вона побігла швидко, таке враження, що спеціально за ногу запитала. Школа живе далі своїм життям. Так добре, що тут багато заклопотаних учнів.

Ззаду хтось обхоплює мене руками і затягує в вчительський туалет. Що за приколи? Страх проходить моїм тілом, я не можу справитися з емоціями. Я повертаюся лицем до нападника і не вірю своїм очам, а він замикає двері

- Ден, ти нормальний? Що за жарти? Погрався і досить

- Поки ти не вислухаєш мене, я тебе не випущу,- я сміюся на весь туалет

- Блін, це треба на камеру знімати, крутий фільм буде. З викраденнями, загадками

- Щось мені не смішно. Я знаю твої секрети і якщо ти не триматимешся від нього подалі, то я все йому розкажу

- І що ти збираєшся розказувати?,- його очі загораються полум'ям,- Нік знає все

- І про містера Джонса?,- в мене все обірвалося всередині. Звідки йому знати?,- тобі треба з ним порвати

- Ні, ну це реально смішно. Хлопчик - містер Бонд не думай, що ти найрозумніший і я побіжу робити все, що ти хочеш,- я вдаряю його плече,- По твоїм правилам я не гратиму, причому секрет не такий вже й крутий. Ти не подумав, що мені однаковий фінал обох історій, чи я його кину, чи він мене?,- він навалюється на мене і притискає до стіни

- Я не дозволю цього

- Відпусти,- попереджаю я

- Ну ти й дура,- я коліном заїжаю йому по нозі, бо це не обмежує самооборона по закону. Ден і від того скручується. Я відкриваю двері і виходжу

- Божевільний якийсь

Злість переповнює мене. Ну й деньок! Що йому від мене треба? Мені потрібно терміново поговорити з Ніком!

Дзвінок на урок... Чому так невчасно? Я забігаю в кабінет і починаю слухати вчителя. Найбільше я хочу забути про все це і пірнути в математику. Ну і ще в той час, коли ми з Ніком дивимося на зорі. В мене не дуже виходить...

*Нам потрібно зустрітися*,- пишу я Ніку

Давай напиши мені, давай. Чого ти не робиш цього?

*Тільки хотів тобі писати. Мені дещо Ден класне розповів*

Я гримаю кулаком по столу. Як він міг? Весь клас повертається на мене:

- Все добре, я просто не втрималася

Нам продовжують пояснювати тему, а я не уявляю, що маю робити. Може втекти поки не пізно? Я досі Ніка боюся!

Тільки закінчується урок, я вилітаю з кабінета з мурашками і переживаннями. Нік чекає біля кабінету:

- Я все знаю,- заявляє Нік

- Привіт і мені жаль, я хотіла як краще,- мій голос тремтить і я збираюся зібратися докупи

- Це благородно,- злиться він. В його очах злість і недовіра, я ніколи не бачила Ніка таким. Це я винна, що він став схожим на чудовисько

- Пробач, але в цьому немає нічого такого,- він ще суворіший. Найгірше, що можна зробити - це зменшувати свою провину, чи оправдовуватися. Нік так лякає мене. Я тепер можу повірити, що він хоче вбити мене. Холод пробігає по мені, я до смерті налякана. Нік повертається до мене спиною і іде геть,- Не йди прошу! Вислухай мене!,- пришвидшуючи ходьбу, він починає бігти. Тільки не це. Я ще пробую бігти і беру сильно його лікоть,- Я хотіла допомогти. І ти настільки довіряєш другу, який вчора мене діставав,- він перебиває мене

- Ти про мене подумала? Собі допоможи. І неважливо кому я довіряю, він мій друг,- Нік скидає мою руку і мчить від мене

Я все зіпсувала. Не потрібно нікому допомагати. Кожен має сам іти до своєї мрії, інакше ніякого задоволення від її здійснення не отримаєш. Він - сильна людина, якщо не хоче втручання. Я не довіряла йому. І його взяли б 100%, навіть якби я не просила містера Джонса. Не лізь, куди тебе не просять.

Думки не дають мені життя до закінчення уроків. Я вилітаю з школи, бо навіть стіни на мене давлять. На вулиці тепло, тому я вмикаю навушники і іду пішки. Мене хтось наздоганяє і вдаряє в плече. Єва:

- Додому?,- киваю,- Як ти? Як справи з Ніком?,- я не хочу зараз говорити їй все. Ніхто не розділить переживання зі мною, лише порадуються, такі люди. Робимо вигляд, що все нормально

- Нічого, все добре. А ви з Альбіносом разом?,- питаю я

- Ну... Майже. До речі, я відразу знала, що між вами з Ніком щось є,- перевела тему вона, так нечесно,- В той день, коли я вас познайомила, то Нік і ти дивно себе вели. Ти не просто так втекла та й він дивився якось на тебе по іншому,- яка уважна дівчинка, аж бісить. Мені так цікаво, що спати хочеться,- І з Деном він тоді посварився перед їдальнею,- стоп

- Що?

- Нік трохи налякав його. Вони щось не поділили або когось,- підмигнула мені Єва,- Ой, мені вже треба повертати. Бувай

Вона пішла і залишила мене в розпачі. Я тепер просто запуталася.

На танці мені сьогодні чогось раніше. Я не ходила два тижні, тому щось мені страшнувато. Швидко зібравшись, я поїхала. Мій тренувальний зал знаходиться в самому центрі міста, що дуже зручно і швидко. Я встигла вчасно і зайшла в будівлю.