Розділ 24

6 квітня. 14:00

What a feeling - One Direction

Навчання в суботу - це одне з найгірших речей, що придумало людство. Саме в цей день 60% моїх однокласників ігнорують школу, а ті 40%, що все-таки присунули свої дупи сюди, нічого не роблять і просто дивляться у вікно. На усіх уроках відповідаю я, бо в нас дві алгебри, дві геометрії, біологія і фізкультура. Хоча цей день завжди пролітає мимо. Вчителі теж не дуже горять бажанням нас виховувати в суботу, але до понеділка в них буде новий прилив сили.

Я сиджу на фізкультурі і нарешті також можу подивитися у вікно. Розминку ми зробили, тому нам дозволили сісти. Лавочки в спортивному залі таки незручні, але це набагато краще, ніж бігти з "викиданням гомілки назад". Який божевільний так говорить? А в житті Максим Ігорович - класний хлопець.

Фізрук сів біля мене, бо з дівчат залишилася я одна, а хлопці ще балуються м'ячем:

- У вас в класі всі такі каліки?,- запитав він, дивлячись на хлопців

- Хлопці?,- фізрук кивнув,- Ці ще не каліки, бо ті що не прийшли не знають, який м'яч волейбольний, який футбольний, а який баскетбольний,- ми засміялися,- Що у вас з футбольною командою?

- Знайшли нового гравця, грає не дуже, але старається,- нічого собі

- Справді? А кого?

- Пашу з твого паралельного

- Максим, ти серйозно?

- А чого б ні?

- Він ж боксер і бігає мало, який з нього гравець. Хіба що буде ходити по полю і випадково всіх корпусом бити. Ви не хочете назад Ніка повернути?

- Що ж питаєш? Звичайно хочу, але старший тренер вперся рогом. Я думаю між ними відбулося щось більше, ніж просто бійка. Там є ще проблема, але яка?,- тільки ми почали говорити за Ніка, він відразу зайшов у двері зала. Сьогодні він пішов з останніх уроків, щоб піти на тренування Містера Джонса. Я не можу витримати від цікавості. Як там все було? Стоп. Бажано щось запитати в Максима Ігоровича, щоб Нік не подумав, що ми говорили не про нього:

- До речі, ви їдете з нами в ту поїздку?

- Звичайно. Я навіть свого велосипеда заніс в ремонт,- Нік наближається,- Там у мене ланцюг був старий і передачі погано переключалися. Я знайшов,- майже на місці, слухай вчителя,- ремонт біля дому і вчора заніс. І що думаєш? Завтра вже маю забрати

- Привіт! Про що говорите?

- Я Даші розповідаю за велосипед

- Як все пройшло?,- питаю я Ніка

- Тепер я гравець "John's football association",- він виглядав таким щасливим. Я вскочила на ноги і міцно обіймала його

- Звучить так класно. Відразу не скажеш, що тренуються в Луцьку та ще й в моєму дворі,- він засміявся, але пізніше нахмурився

- Не зменшуйте мої досягнення, юна леді,- я почала сміятися ще сильніше

- Ти великий молодець! Я пишаюся тобою!,- ми сіли назад на лавочку, бо весь цей час обіймалися, а Максим Ігорович спостерігав за цією картиною

- Нік, ти тепер в Містера Джонса?,- запитав фізрук. Я так не люблю таких питань. Ну і так все зрозуміло. Він тупий? Просто зробити вигляд що нас не слухав?Люди - це такі створіння, що помирають від цікавості і всі завжди стежать за кимось. Це нормально і тому витрачати 30с свого життя на питання, на які ви знаєте відповідь не потрібно

- Так. Я радий, бо це новий крок в спорті. Тільки не робіть вигляд, що вам жаль, що мене відрахували з команди

- Добре. Змінимо тему,- якось він швидко здався. Невже йому дійсно так подобається Паша-футболіст?,- Я не можу до цих пір усвідомити, що ви разом? Чесно, я інколи складаю пари з учнів, але про вас я точно не подумав би

- Та я й сама ще усвідомити не можу, але якщо не секрет з ким ви мене звели?,- засміялася я

- Я про тебе мало думав, бо мені здавалося, що ти сама когось до себе зведеш

- Повністю згоден, Максим Ігорович,- засміявся Нік. Я насупилася і вдарила йому ліктем в живіт. Він ще більше засміявся. А в мене почав боліти лікоть від його преса, не так я собі це уявляла і почала сміятися з себе. Фізрука покликали інші вчителі, але ми не дуже засмутилися такому ходу подій:

- Ти прийшов тренуватися?,- подивилася я на Ніка

- Так, а ти не хочеш пройтися потім?

- Тільки за, але я потім маю іти гуляти з сестрою, тому давай до 16 десь,- він скривися

- Добре, ти мене будеш тут чекати?

- Ти не проти, якщо я трохи повчуся тут

- Ні

- Тоді я по речі і повернуся

Я взяла сумку і телефон і прийшла назад в спортивний зал. Крім Ніка нікого не було. Вчитель пішов в учительську, а хлопців відпустили. Я кинула речі на лавку і підійшла до Ніка.

Він дивиться на мене:

- Чого ти, Даша?,- я забираю м'яч в нього і біжу до воріт

- Недарма, я не переодягалася,- кричу я. Нік біжить за мною, але не встигає,- на ворота давай, зараз буде пенальті

- Це якась нечесна гра. В тебе ж нога,- жаліється Нік

- Чесно грати не цікаво. А нога на місці і я спеціально ходила по речі, де бинт, щоб перев'язати,- Нік на воротах.

Я замахуюся ногою... М'яч летить і попадає прямо в ворота. Я пригаю до стелі і кричу від радості. Нік не засмутився сильно і підбігає до мене. Він збиває мене з ніг і крутить навкруг себе. Я вириваюся і біжу по м'яч. Ми разом несемося до воріт.

- Давай грати за одну команду?,- кричить Нік і простягає руку

- Давай,- відповідаю я і даю йому п'ять,- порвемо невидимих поганців,- він сміється і я також

Я даю Ніку вивести м'яч з воріт і вести його до інших воріт. То він веде м'яч, то дає мені пас, а я йому пас, а він мені. Бити в ворота випала нагода йому. Він розбігається і попадає в ворота. Ми обоє радуємося, що він попав у пусті ворота:

- 1:1,- кричить Нік

- Що?

- Чесно грати не цікаво,- сміється він

- От сволота,- кричу я і ми заливаємося сміхом

Ми ще довго бігаємо разом. Це був незабутній матч:

- О, а вам тут весело, я бачу,- заходить в зал фізрук

- Ще й як,- кричить Нік

- Але в мене погані новини: я мушу закривати зал, бо завтра має бути перевірка, а сьогодні мають його ще помити