Розділ 21

3 квітня. 00:00

Niall Horan - Too much to ask

Бігти! Ховатися! Зникнути! Неможливо! Земля кругла - не втечеш! Зорі бачать все - не сховаєшся! Магнітне поле не відпустить - не полетиш на іншу планету! Тому залишайся і розгрібай!

Зорі сьогодні неймовірні... Я на своєму місці - на балконі. Тільки я і вони. Вилізла на старий комод, ніби він диван і дивлюся на місто. Тихо... З вікна добре видно сяюче місто. В мене не Лас Вегас звичайно, але світла теж багато. Ті ліхтарі, що за кілометри від мене, сяють, як маленькі зірочки, але дуже яскраві. Єдина проблема - вони несправжні. А ті, що там, згори, сяють сором'язливо, але реально і натурально. Їх не перевершать ніякі штучні світила, бо вони особливі і могутні...

Може шукати ідеальну людину не має сенсу. А що тоді має сенс? Я точно не зможу пробачити Ніку це.

Вдруге в мене теж саме. Надіюся, так не буде далі. Минулого разу все закінчилося, коли хлопець сказав про свої почуття. А я не змогла відповісти тим самим. Але ми були ще малими і це було несерйозно... От взяла і перетворилася на дорослих, в яких склєроз на свій підлітковий вік. Може я просто не вмію? Та й навіщо казати, якщо це все і так зрозуміло.

Але чого я морочу собі голову? Нік в неадекваті бовкнув і що далі? Це не правда. А я злюся тільки тому, що не так це собі уявляла. Не так! Не так! Я просто хотіла, щоб ми поїхали разом в ту ідіотську поїздку, в яку я не сильно вже хочу, і коли б ми сиділи біля ватри в покривалах, Нік нахилився і на вухо сказав... Зрозуміло, що сказав. А не п'яний після матчу, через тиждень наших відносин і так нічого не знаючи про мене...

Вже цілу добу мій телефон в режим польоту і я не даю нікому добратися до мене. Я літаю... Чули? Всі перерви вчора я просиділа в кабінеті. От я і продовжую літати. Під моїми зірками.

Я задрімала на комоді, що було не супер безпечно, але біль в спині мене розбудив. Дуже незручно сидіти на дерев'яних меблях, навіть якщо уявити, що це бісовий диван. Я перейшла в ліжко. На мить задумалася про людей в яких зараз голод або війна. Їм важче. І засміялася з своїх проблем. Напевно, я майстер створювати собі проблеми...

Встала в 6:30. Це ненормально. Думки в моїй голові заважають. Захотілося мені пограти в детектива. Розбирати той вечір немає сенсу, бо по суті розслідувати немає чого... Тоді дізнаюся те, що прагнула давно. Почнемо? Питання #1: "Чому Ніка виперли з команди?". Сьогодні дізнаюся...

Я почала збиратися. Мені так важко ходити в кедах два тижні. Нога вже не болить, але залишилося ще чотири дні пов'язок. Вчора випросила ходити без костиля. Каблуки не взую точно, що бісить.

Погода супер - сонячно і тепло, ще й домашки менше задають, бо кінець року і ніхто за десятикласників не переживає, головне - одинадцятикласники і ЗНО. Так і кортить погуляти з кимось. Закон підлості!

В школі все буденно. Нічого в натовпі не змінилося. Я спокійно йду до кабінета. А на зустріч фізрук. Ось в кого я все випитаю. Він до мене ставиться, як до подруги, бо йому 23. На урок фізкультури ходжу з дівчат тільки я, тому він часто заставляв хлопців грати в футбол, а зі мною просто говорив. Я про всіх дівчат його знаю. Класний він, тому мені точно проговориться:

- Привіт, Даша

- Добрий день, Максим Ігорович

- Ти надумала йти на волейбол?

- Ні, в мене часу немає. Я хотіла запитати про нашу футбольну команду,- напевно напряму не можна,- в цьому сезоні їм не треба група підтримки?

- В цьому сезоні їм нічого не світить, через одного придурка. Але навіть, якщо вони б грали, то групи підтримки їм не треба. Даша, досить дивитися ті американські фільми,- досить говорити не по ділу,- Групи підтримки - не наша парафія. Тобі твоїх танців не вистачає? В тебе ж часу немає, навіть на один спортивний гурток від улюбленого вчителя

- А що вже сталося в команді?,- мій фізрук другий тренер, мусить знати

- Тільки ти нікому,- знижує голос,- там в них давно якись конфлікт. Вони мали обирати капітана, але все якось не обирали. Потім ще щось посварилися і побилися. Зірвав матч той Нік,- я навіть не сумнівалася в своєму джентельмені, іншим морди бити - це так благородно,- Чекай, а це ти на тих фото з Ніком?,- згадав блін

- Так, ми типу зустрічаємося. Я поспішаю трохи, тому до зустрічі Макс. Тобто Максим Ігорович,- треба бігти

- Ну ти й ненормальна, хоча класна,- посміхнувся фізрук,- Бувай

Навіщо мені Нік здався? Може це кохання? Хах. Я ржу, як ненормальна. Постійна рубрика: "Даша і внутрішньомозкові жарти". Сміюся сама до себе. Кохання? Дуже смішно. Треба інколи мозок включати.

В класі мене вже чекає Соня і Маня:

- Привіт, дівчата! Це вже стало традицією, що я раніше приходжу за вас

- До речі, про традиції. Ви собі уявляєте, після всіх матчів, що дивляться разом хлопці, вони їдуть до Діми додому і обговорюють матчі з його татом. Він теж великий фанат футболу,- я не можу це терпіти

- Ти спеціально?,- кричу я на Соню

- Що сталося?,- можна подумати ти не знаєш

- Все добре, я рада, що ти спілкуєшся з Дімою,- Станіславський сказав би "Не вірю!"

- Як будете готуватися до контрольної з фізики?

- До якої контрольної?

- Непланової з комісією, писали ж в групі,- відповідає Маня. А я ж літаю

- Я так розумію, Сонь, що ти маєш плани щодо підготовки, тому питаєш,- злюся я

- Так. Можемо готуватися з Дімою всі разом в бібліотеці

- Ти сама з ним боїшся?,- Соня вже злиться

- Ти на мене злість зганяєш? Нік каже тобі, що ти йому подобаєшся, а ти носом крутиш і злишся, бо ти хотіла, щоб це було під зірками? Досить. В нас контрольна. Забудь все і підготуйся нормально. Сьогодні виходимо відразу з школи і туди,- що за розмови

- Нік буде?,- в мене одне питання

- Ні, тільки Діма і Альбінос,- вона далі ображається і це справедливо

- Добре, підготуємося нормально!

День проходить швидко і непомітно. В їдальні я не була, не хочу його зустріти. Ходила весь день пила йогурт. Але і це можна пережити. Біля школи мене вже чекають дівчатка: