Розділ 19

31 березня. 9.00.

A 1000 times - Hamilton + Rostam

Неділя... На вулиці дощ. Він створює музику під яку так приємно спати. Напевно так і проведу новий день: тільки я, дощ і сон. Хоча ні, може зайнятися чимось важливим. Перше, що мені приходить на думку - це помиритися з Маньою і Соньою. І Алексу написати, а то я давно про нього нічого не чула.

*Дівчата) Як ви думаєте: це що сталося було дурною помилкою, чи потрібним переломом нашої дружби?*

Я хвилювалася, пишучи це, але відповіді довго чекати не прийшлося:

*Дурна помилка* написала Соня

*Дурна помилка* написала Маня

*Наше тріо знову разом? Ооо, наші вороги починають тремтіти)*, сміючись відписала я

*Ох, сказала так, ніби наше життя - детективний фільм*

*Це було б класно*

Я так сумувала за ними. Ми переписувалися безперервно. Але потім я отримала ще один подарунок долі:

*Доброго ранку) Що сьогодні робиш? Давай зустрінемося*

Ох Нік... Невже я дочекалася від тебе!

*Давай) Тільки в мене ще купа домашки. Може в 3 десь?*

На першому місці в мене завжди навчання і я не поступлюся принципами.

*Ок. До речі, скинь мені свій номер*

*Ні*

*Чому?*

*Це має стати новим рівнем стосунків*, але я ржу просто. Знущаюся з бідного хлопчика.

*Ти погана*

Беру телефон і набираю його номер. Він записаний *Колян* вже давно. Соня залишила його номер з початкової школи і дала мені. Я, чесно кажучи, не розумію людей, які так рідко міняють номер. На його місці, я б змінила його як мінімум тричі.

Гудки тривають вічно. Що боїшся відповідати незнайомому номеру:

- Алло,- здивований голос по ту сторону

- Алло,- говорю я і панує тиша

- Даша?

- Звичайно! Тобі треба аж 24 секунди, щоб впізнати мене,- сміюся я

- Звідки ти маєш мій номер?

- Думаю, після всього того, що сталося - це не найдивніша річ

- Твоя правда,-відповідає Нік і вздихає,- Тепер я маю твій номер,- мені долунає голос його посмішки. Я знаю, як він вздихає, коли усміхається,- Вибач, мушу йти. До зустрічі. Приємно було почути тебе

- Боже, який ти милий. До зустрічі,- сміюся я. Колись я вже це казала?

Я забула написати Алексу, тому вирішую виправити помилки:

*Привіт) Ти де пропав, друже?*

Через кілька хвилин:

*Були справи вдома, тому не ходив в школу. Не хочеш сьогодні погуляти?*

Блін. Не люблю відмовляти друзям...

*Пробач, я вже маю плани з однією особливою людиною*

*З Ніком? Даша! Ти не можеш зі мною так поступити! От і добре, бувай*

Я тільки посміхнулася на його повідомлення. Я точно знаю, що Алекс радий за мене, але дуже хотів зі мною погуляти.

Мені і далі писали дівчата, але мене перехоплювали емоції. Я буду знову з ним сьогодні.

Колись я зайшла в темну кімнату. На дворі темніло. І у вікно можна було побачити яскраве небо, яке сутеніє. Я заворожена була видом, проте увімкнула світло у кімнаті. І небо стало темним. Я вимкнула світло. Небо досі яскраве. Знову увімкнула - воно почорніло. Справа була в тому, що світло кімнати виявилося сильнішим і перемогло світло неба. Але не дивлячись на кімнату, світло на небі залишилося. Воно нікуди не пропало.

Так і з моїми відносинами. Нік - це світло кімнати. Він сильніший від друзів і затьмарює їх. Але він не може зробити так, щоб вони зникли.

- Добрий ранок,- сонно говорить сестра біля мене. Яна приїхала вчора зі Льовова і поїде тільки в середу, чому я дуже рада. Я на мить зупинилася і подумала про світло, яке випромінює вона. Світло сестри завжди буде найяскравішим і найщиріщим з усіх, тому затьмарить все

- Добрий ранок

- Маєш сьогодні плани?,- я мушу їй все розказати

- Я йду гуляти з хлопцем,- сміюся я

- Хто ти? І хто вкрав мою сестру?,- сміється вона

- Я не сміюся. З Ніком, ну тим, що я тобі розказувала

- З Черновим?,- Яна рот від здивування відкрила,- Даша в нього такий брат придурок. Зі мною вчився на паралелі. Не думай з ним зв'язуватися

- Добре з братом зв'язуватися не буду,-сміюся я

- Коли ти виросла, мала,- обіймає мене Яна,- розказуй що сталося?

- Він мені ногу зламав,- починаю я

- Хороший початок,- посміхається вона

- Безсумнівно. Потім почали переписуватися, зустрічатися в школі. Пізніше він взнав про фейк

- Нічого собі, і як він?

- На диво нормально. Ну а тепер ми офіційно зустрічаємося,- видихнула я

- Я в шоці. Я така рада за тебе, мала. Але ти будь обережно з цим Ніком Черновим. Його брат - це жесть,- скривилася вона

- Яна, те, що вони брати не робить їх однаковими

- Але нас це робить однаковими,- Яна завжди думала, що ми однакові, що мене трохи злить

- Ми не однакові,- зітхнула я

- Ми однакові,- наголосила сестра і обняла мене так, щоб я не змогла продовжити говорити. Але я вирвалася

- Що мені вдягнути? Добре, що вже дощ закінчився.

- Куди?

- Гуляти з Ніком,- злюся я

- Аааа. Ти хитра лиса, хочеш щось моє вдягнути?,- так дуже хочу

- Ні, просто питаю,- точно-точно просто питаю

- Вдягай джинси з високою талією,- дивний вибір

- І ходити й не дихати

- Тобі немає що приховувати. І ще ти ж ходиш в спідницях облягаючих і дихаєш напевно,- я посміялася

- Добре, а де мені взяти найгарнішого в світі червоного топа?,- я виклянчу його

- Бери. Я давно хотіла дати тобі щось з такого приводу. Моя мала іде на побачення,- це так тупо звучить

- "Побачення"? Фу... Не називай це так,- Яна мене не розуміє,- добре, а що там в тебе з хлопцем?

- Все прекрасно! Але ти - мала засранка, питаєш щось тільки після того як я дала тобі топ,- я засміялася на всю кімнату

Робити домашнє було просто нестерпно. Я не могла вже дочекатися...

- Малааа!!! Вже 1:45! Ти коли маєш збиратися?,- кричить Яна з іншої кімнати і я прямую до неї

- А куди збиратися?,- питає мама

- Я йду гуляти,- замріяно кажу

- З ким?

- З хлопцем