Розділ 17

27 березня. 7.00

Bella Thorne - Reaching

Як добре прокинутися без думок про те, де гуляли Нік і Анна. Позавчора я точно знаю, де він гуляв. Я просто лежу і посміхаюся. Я сходжу з розуму...

Але чорт побери, як же ж я люблю так сходити з розуму. Я насолоджуюся моментом. Нікуди поспішати не потрібно... Кидаюся сама в себе подушкою. Звучить так собі, але я не відчуваю себе самотньою.

В ліжку добре, але балкон так спокушає мене. Ноги торкаються холодної підлоги. Встаю... А гострий біль заповнює моє тіло. Я падаю назад без сил. Добре, що я на ліжку. Я стогну від болю в нозі кілька хвилин. Але так легко здаватися, я не звикла. Тепер стаю на одну ногу. Так краще. Тримаюся за бильце ліжка і стрибаю в зал.

Вчора я взяла в лікарні костиль, але залишила його в залі. Я ледве дійшла до кімнати. На дивані лежать мазі і обезболююче. Я п'ю таблетки і мені стає легше. Мене постійно мучить думка: "Як я могла танцювати, навіть після того, як він наступив мені на ногу". А ще я постійно ходжу в стані незрозумілої ейфорії і несприйняття реальності.

Мій погляд привертає страшний костиль. Я маю його ненавидіти, але без нього не було б для мене Ніка. Це якось ненормально, але що поробиш. На столі лежить рожева стрічка з квітів. Я обмотую нею ручку костиля. Так виглядає мило. Треба ще платтячко вдягнути рожеве. Буде гарно, хоча з другого боку буде привертати увагу інших. Не знаю навіть. Можливо взагалі костиль не брати? Але я тоді буду точно залежна від когось. Добре, зробимо так - стрічку розмотаємо, але вдягнемо коротку спідницю, щоб на костиль зосереджували менше уваги.

В моїй кімнаті на книжковій полиці, стоять квіти Ніка, які вже зараза зав'яли, дурна прикмета... Такі думки далі... Вчора з ним весь день переписувалася, а друзі навіть мені нічого не написали. Що в них вже сталося, відразу в трьох?

Через мою травму, тато мусить кожного ранку тепер завозити мене в школу. І це найгірше, що могло статися, бо я не можу гуляти пішки в школу і слухати музику. Ця частина життя самотньої людини мені подобається найбільше.

- Гарного дня, удачі донь,- говорить тато біля школи

- І тобі гарного дня, бувай,- сьогодні буде важкий день. Я вже знаю, як його назвати "О Боже, Даринка, що ти зробила з ногою?"

В холі нікого немає, що дуже дивно. Я піднімаюся по сходинкам. Це дається мені не легко, але я змогла. В класі вже сидить Соня з Маньою і ще деякі однокласники:

- Привіт,- говорю подругам, але вони щось не поспішають відповідати,- Щось сталося?

- Ти серйозно?,- зло відповідає Маня

- Що серйозно?

- Ми ж хотіли в понеділок сходити всі на прем'єру нового трилера і вечірку щодо цього в нашому кінокомплексі. Ми тобі дзвонили понеділок, а ти ігнорила, а вчора взагалі не з'явилася. Як ти могла забути, ми ж так давно домовлялися,- кричить Соня. Знаю, що забула, але це ж не кінець світу, при чому в мене були важливіші справи

- Не завжди все йде гладко і без проблем, вибачте

- Для "вибач" пізно. І які в тебе можуть бути проблеми?,- зляться вони, невже це так було важливо?

Я кладу костиль на підлогу і сідаю на першу парту подалі від їхньої третьої. Так як на другій людей немає, я повертаюся:

- В мене ніколи немає проблем і знаєте той фільм - фуфло,- як я зрозуміла вони тільки побачили мій костиль, тому сиділи з відкритими ротами і не знали, що сказати. Я вирішила сказати за них,- ви чули колись про проблеми із зв'язком, чи про те, що таке тріщина плеснової кістки

- Дашо, ну ми ж не знали. Як ти так?,- говорить збентежено Соня

- Все добре, а зараз мені треба повчити географію,- я повернулася від них, не хочу з ними розмовляти

В клас зайшла Єва і посміхнулася мені. Її подруги немає і не буде, бо вона завжди приходить перша:

- Привіт Дашо, з ким сидиш?,- вона така класна і гарна. Завжди модно вдягається і з нею приємно спілкуватися, але вона дуже тиха. Хоча в неї і тижня не було без хлопця. В Єви він є завжди

- З тобою,- ми сміємося, бо це стало своєрідною традицією

- Що зробила з ногою?,- говорити їй про Ніка, чи не варто? Напевно, промовчу

- Та мені хтось на ногу наступив в натовпі, навіть не знаю хто,- цей раз, щось в мене брехати не виходить,- ось маю тріщину і два тижні з костилем

- Бідненька, ніколи не знаєш, звідки чекати удару,- це правда. Я їй нічого не відповідаю, а лише сиджу посміхаюся, як дурна,- бачила сьогодні вчительку, яка минулого року вела в нас працю?

- Ні, а що?

- Сьогодні вона в рюшах,- сміється Єва, а я разом з нею, щоб подати видимість веселощів,- її плаття чорне пряме, а поверх рожеві рюші. Вона, як бракована лялька. Ніби, її зробили з пластика підготовленого на шість ляльок

- Не можу дочекатися її побачити. Це так весело,- зовсім невесело, ненавиджу сміятися з людей, яких поважаю. Причому це її особиста справа в чому ходити

Урок пролетів швидко і прийшов час іти в кабінет хімії, що знаходився на останньому поверсі, разом з кабінетом фізики. Ми з Євою попрямували разом. Я старалася не видавати скільки труднощів мені це коштує. Ці сходинки... Маня з Соньою вийшли раніше за всіх. Біля кабінету їх не було. Де вони могли бути? Хоча мені було весело всю перерву з Євою. Коли до дзвінка залишилося 4 хв, на поверх почали підніматися люди з паралельного класу. Вони мені чогось нагадували гангстерів. Такі дивні. Звичайно, в кінці йшов і НІк. Руки і ноги похололи. Моя реакція точно ненормальна. На коридорі було дуже темно і незрозуміло, хто є хто, але Ніка я взнаю із тисячі.

Єва стояла біля мене. Але коли Нік наблизився, то вона підійшла до нього... Єва обняла Ніка... Що? Ось так просто підійшла "Привіт" і на шию. Сказати, що я в шоці - це нічого не сказати. Вони почали мило теревенити і ніхто з них не звертав на мене уваги. Я не маю до кого втекти, бо не знаю, де Соня і Маня. Все, що мені залишається - це стояти тут, в темноті і мовчати. Продзвенів дзвінок, прийшов кінець моїм стражданням. Але Нік з Євою не поспішали розлучатися. Щось мені вже Єва не подобається. Майже всі мої однокласники зайшли всередину кабінету, що означало - якщо я не вшиюся за ними, то мене помітять, а я не хочу робити перед ним вигляд, що все ок.