Розділ 16

25 березня 17:00

Zedd. Allesia Cara - Stay

*Як ти так?*

Це жорстоко, але я відпишу:

*Це в тебе треба запитати)*

*Що? Як ми танцювали? Блін... Вибач)*

Нажаль, одним "вибач" ситуації не зміниш...

*Погуляти не вийде(*

*Чого?  Я щось придумаю*

Через хвилину:

*Вже придумав. Жду в 18:00 на площі*

Клас. Дякую, що дав відповісти. Я ж сиджу дома і його чекаю. Але не хочу зараз писати "Ні, я не піду. Іди ти". Треба рухатися назустріч, а не навпаки. Та й Маня казала: "Такий шанс буває раз в житті". Надіюся не раз, бо це занадто жорстоко.

*Костилі входять в твій план? Бо я їх ще не взяла в лікарні*

*Не входять. Як я міг тобі ногу зламати? Реально сволота😂*

Не буду його заспокоювати, щодо цього:

*Так, згідна - ти реально сволота. Але можеш мене просвітити, що ти збираєшся робити?*

*Пам'ятай, що я сволота і не збираюся тобі щось розказувати)*

*Клас. Ну й пака*

*До зустрічі*

Так. Я щось не розумію, що маю робити. Через годину в мене побачення з Ніком. Ще ця тріщина в нозі, яка не дає спокою. Сподіваюся те що він придумав - це чарівний клей, який склеїть мою кістку і я буду спокійненько гуляти. Хоча "спокійненько" з Ніком напевно не вийде. О, і якщо його ідея - це носити мене на руках, то я краще навчуся літати, хоча ні, втечу додому.

Що вдягнути? Може створити бесіду, де скинути друзям варіанти. Але ні. Не буду їм нічого казати, якщо буде сильно погано, хоч не будуть випитувати.  Це моє побачення. Причому нормальне перше. Хм... Не знаю, як це робиться. Спочатку треба знайти взуття в яке влізе моя нога з стягуючим бинтом. Підбори відразу відпадають. Не так я собі уявляла свій наряд на побачення. Мало бути червона сукня, височезні шпильки, оперний театр, Львів... Але ми в Луцьку поки, досить мріяти, збирайся вже. Приміряю низькі кеди в яких сьогодні танцювала... Це провал. Не влазить. Не кросівки мені ж вдягати? Стоп. А якщо конверси? Вони високі, але якщо розшнурувати. Виглядає мило. Принаймі вліз бинт і моя неймовірно гарна напухша нога. Чому не може бути кава після танців, а потім приємні розмови і зірки. І без бинта на нозі...

Шукаю наряд - це надовго. З всього, що було обрала шифонову спідницю в квіти, рожеву майку і джинсову куртку. З кедами виглядає класно. Ого вже 17.53. Біжу в ванну фарбуватися. Так як часу обмаль, мейк буде супер натуральний.

Я зібрана, на годиннику було 18.01. Я ж можу запізнитися? Я б побігла, але не зараз, хіба що поскачу на одній нозі.

Страшно. Дуже... Де там були заспокійливі каплі? Все тепер точно готова.

На вулиці не по-весняному тепло. Так затишно і приємно. Хочу відчувати себе так і разом з Ніком...

На площі небагато людей. Мами з дітками на лавочках, якась дівчинка в навушниках і звичайно закохана парочка від яких тошнить. Ті пари завжди вилазять на вулицю, коли я гуляю.

Звук мотора?

Повертаю голову і не вірю своїм очам. Нік - на байку! Тримайте мене семеро, в мене вирвали серце. Скутер ще й такий класний, як французький і в мене в голові пісня французька, що в мами на дзвінку стоїть. Нік в чорній шкіряній куртці. Тривіальність цієї історії зашкалює. Хоча ні. Все не так тупо в житті виглядає. Коли читаєш тебе не трусить ще й так, як зараз мене. Розслабся...

Хах, він також в конверсах, тільки чорних. Мої рожеві - крутіші. Нік повертається до мене і я бачу його білу футболку з під куртки. Хах, темрява не повністю його закутала. Весь цей час я посміхаюся. Треба напевно покинути свою лавочку. Підіймаюся і починаю до нього кульгати. Нік встає і швидко до мене йде:

- Привіт,- Нік дивиться на мене і якось незручно питає,- тобі може якось допомогти дойти?

- Так, на плече мене закинь,- він наближається,- ей, це був жарт, яке плече?,- Нік сміється. Він такий милий,- але знаєш від твого ліктя не відмовлюся,- знову посміхається і бере мене під руку

- Сьогодні ми будемо кататися на цьому,- показує на чорний байк, він був зібраний з різних частин інших скутерів і це привернуло мій погляд,- Ти боїшся? Чому так дивишся?

- Я знаю, що маю зараз ламатися, але я не витримаю, якщо не покатаюсь,- я це вслух сказала? Капець. Нік дивиться на мене очима повними вогню

- Ти мене здивувала

- Тільки не кажи, що думав, що я ніколи не відпочиваю і не ризикую. Ой, але я в спідниці

- І що?,- питає він і загадково посміхається

- Це означає, що цю подорож я точно запам'ятаю на все життя,- сміюся я і Нік підтримує,- де ти взяв байк?

- В брата

- Клас, а ти маєш права?,- звичайно не має, навіщо я питаю

- На нього не потрібні права,- що ти мені розказуєш всяку дурню

- Навчиш мене?

- Ні

- Як мило з твоєї сторони Нік

- Сідай вже, Дашо,- я сідаю позаду нього і тримаюся руками за невелику залізну сітку збоку. Нік повертається до мене,- Ти так впадеш

- Знаю

- Тримайся за мене,- наполягає Нік

- Ні

- Дашо,- лагідно говорить він, але я не здамся

- Навчиш їздити?,- я зробила такі очі, що буде важко мені відмовити, але в його очах "Ні"

- Ну добре навчу, тримайся,- я посміхаюся і обіймаю його ззаду. А мурашки попригали по шкірі.

Байк їде не дуже швидко, але це дуже прикольно. Тільки дорога, молоді дерева і ми, теж молоді. Нік поїхав старою дорогою, на якій майже немає машин. Тут так самотньо, але затишно. Вітер проникає між нами. Моє волосся розвивається позаду, а про коротку шифонову спідницю, я взагалі мовчу. Атмосфера неймовірна. Та й про ногу думати не можу. Так приємно обіймати Ніка. Тільки треба тримати себе в руках, щоб не відключитися.

Ми зупиняємося біля якогось поля. Його давно ніхто не обробляв, тому залишилася тільки жовта трава, яка намагається бути зеленою. Біля поля насаджені садові дерева і закривають поле від усіх. Це досить далеко від міста. Щось мені страшнувато. Я, поламана нога і дивний хлопчик. Треба розслабитися.

- Як тут гарно,- видихаю я