Розділ 13

22 березня. 11:45.

Youngblood - 5 seconds of summer

Я сиджу в трьох метрах від нього. Чого він сидить тут в моєму місці? Це мій сховок!

- Фіговий день!,- вирвалося в мене. Ці очі з всіх сторін, злий на мене Паша, Соня в недорозумінні, Маня взагалі хвора... Єдине радує - наша з Алексом стяжка на портфелі Паши

- Порівняно з моїм днем, впевнений твій прекрасний,- лунає голос з темряви

- Хах, не заперечую. Розбите серце - це найгірше, що може бути,- мій сарказм допомагає у всіх життєвих ситуаціях, надіюся, що він зрозуміє

- Скільки часу я втратив!,- жаліє Нік

- 8 місяців і 12 днів, ой,- блін, вирвалося. Яка ж я дура!

Нік сміється і нічого не відповідає. Він підсувається ближче, але звичайно не так близько, як би того хотіла. Я повертаю голову на нього і не можу відвести погляд від руки. З неї просто ллється кров. Я беру свою сумку, виймаю косметичку, де в мене не косметика, а ліки. Беру спирт, виливаю на рану.

- Де ти взяла?! Ай! Попереджати треба!,- ниє Нік

- Ти такий сміливий і сильний,- сміюся з нього

Рана виглядає глибокою, але не масштабною. На підлозі лежать дверцята від шкільної шафи.

- Що тобі заподіяла шкільна шафа?,- питаю я і починаю перемотувати його зап'ястя бинтом. Нік трохи дьоргнувся, коли я доторкнулася до його руки. Це так мило. Хоча, на що я сподіваюся? Спустись на землю! В нього рука роздерта, чого ти ще очікувала?

- Чого в тебе не виникає мільйон тупих питань про те, як я? Чому ти не стараєшся мене заспокоювати?,- я знизую плечима, а тоді починаю

- Ну по-перше, і так зрозуміло, як ти. По-друге, я не хочу тебе заспокоювати, бо ти сам винен, а ще ти мені - незнайомий, який потребує медичної допомоги,- а ще я зараз провалюся під землю. В мене від тебе мурашки і коле в серці. Я не знаю, що з собою робити. Ти зайняв мою свідомість - тепер всі думки про тебе. Але все це так і залишиться в моїй голові.

- Ти робиш гірше,- дякую Нік

- Ой не треба тут, в мене за пов'язки завжди 12 були,- обрізаю бинт і кладу назад в косметичку,- так тут поремонтували,- починаю шукати обезболююче, але занадто темно. Вмикаю телефон з ліхтариком,- Потримай Нік, я таблетки знайду.

- Навіщо, ти це все носиш з собою,- щоб тебе спасти

- Не знаю. Так, це не те, це не те, це не те. О! Тримай,- виймаю воду і даю таблетку. Нік випиває і кривиться, бо я спеціально дала найгіркішу з всіх. На випадок того, що він скаже "Гірко", а там рефлекс. Аххахахаха, от то вже. Як завжди. Рубрика "Даша і внутрішньомозкові жарти".

- Що ти мені дала?

- Снодійне. Зараз ти заснеш і я тебе вивезу в ліс,- він посміхається

- Дашо, що ти мені дала?,- ухти Нік мене назвав по імені. Ура!

- Ну добре. Я мушу зізнатися. Це,- серйозно і з провиною говорю я,- афродезіак

Він сміється. Дуже сильно сміється. Я теж ржу, як дурна. Що? В нього брекети? Коли? Я перестаю на деякий час сміятися і просто дивлюся на його ямочки і брекети.

- Ти завжди так жартуєш?,- питає Нік

- Як так? Смішно?,- він просто сміється і не відповідає. Раптом я зрозуміла, що вперше бачу, як Нік сміється. Чому я не бачила цього раніше?

- Напиши своїм друзям щось, вони хвилюються,- перериваю його я і він різко змінюються. Його обличчя знову стає сумним.

- Їм на мене однаково...

- Ти що? Вони шукають тебе по всій школі!

- Шукають вони, а знайшла ти,- Нік дивиться мені в очі і світ завмирає. Я вже не чую гуркоту першокласників і запахів з їдальні. Все неважливе. Є тільки я і Нік. Але моїй голові цього мало, тому я знову починаю говорити, краще мовчала б

- Чому саме це місце?,- питаю я і він трохи спантеличений, бо не очікував

- Я часто приходив сюди, коли було невесело. Тут так самотньо і класно. А ти?

- "Невесело" - це так оптимістично. Я приходила сюди, коли було дуже погано. В початкових класах я була для всіх мала, тому мені було від інших "невесело",- я посміхаюся від його "невесело"

- Хах, це точно,- говорить Нік і піднімає трохи хвору руку. Я швидко тримаю її і ще раз передивляюся перев'язку з всіх сторін. Щось не так? Я ж зробила все правильно

- Болить?,- питаю збентежено. Він починає сміятися. Нік взагалі нормальний?

- А може, я тебе хотів за руку взяти,- я сміюся разом з ним. На що повернулося моє життя? Нік хоче взяти мене за руку? Знущаюся з Алексом над Пашою? Ей. Куди втекла нормальна Даша? А може вона така і є?

Дзвенить дзвінок на перерву.

- Я напевно піду. Ми з Алексом стянули блискавку Паші на сумці. Цікаво, як він буде виймати гаманець в їдальні,- він посміхається

- Можна з тобою?,- невпевнено питає він

- А ти хочеш?,- Нік посміхається і встає з підлоги. Бере портфель хворою рукою, на що я видаю "Ой",- все нормально. Дякую за медичну допомогу,- сміється з мене Нік

- Ти завжди так жартуєш?,- Нік дивиться на мене

- Не говори моїми фразами,- ображається він

- До речі, ти перший почав!

Ми йдемо собі й сміємося. Приходимо в їдальню, майже останніми. А мали можливість прийти першими... Добре, що в черзі вже стоїть Алекс. Трохи ближче до каси стоїть Паша. Я підходжу до друга:

- Алекс, ми не пропустили шоу?,- питаю я, а він робить великі очі. Я сказала "ми"? Ой. Я сьогодні, ніби накурена. Говорю те, що ніколи ще в житті не говорила

- Привіт,- вітається Алекс з Ніком і вони тиснуть один одному руки,- ні, ВИ,- наголошує Алекс,- нічого не пропустили. О, зараз почнеться!,- кричить Алекс

Паша підходить до каси. Йому називають суму. І... Він намагається відкрити свою сумку, але в нього звичайно ж нічого не виходить. Ми сміємося всі дуже сильно. Паша чує і зі злості приходить до нас.

- Якась твоя помста не страшна,- знущається він з Ніка. Я починаю хвилюватися за нього...

- За те, в мене круті спец-агенти,- ми з Алексом підігруємо і віддаємо честь, як солдати

- Дякуємо за службу, брате офіцер,- говорить Алекс і ми сміємося, як ненормальні.