Розділ 12

22 бeрeзня. 10:00.

Zayn - She don't love me

Синяки під очима не замальовуються. Що за чорт? Всю ніч робила презентації на той дурний турнір. Чого мені не може просто боліти голова? Ні, потрібно, щоб моє лице виглядало, як в наркомана з передозуванням. Супер!

Тональний крем закінчився, бо його було дуже мало. В бій пішла пудра. Її супергеройської сили не вистачило. Тому наступними ідуть в бій мої улюблені власні правила краси: 1) Маєш синяки під очима - намалюй вії, є вірогідність, що увагу відвернуть 2)З'явився прищ - намалюй червоним губи, тоді крім них дивитися на все інше буде важко. Що ж мої методи не змінюються? Я малюю вії 10 хвилин. За цей час на них жирний та стійкий шар, що просто прекрасно.

На моєму телефоні загорілася лампочка. Напевно, знову повідомлення від Соні "Коли будеш в школі?".

Що?!

В мене новий підписник в інстаграмі - Нік. Що? Як його величність веліє стежити за Попелюшкою, яка сохне за ним і страждає від суспільного осуду через це? Ем... Я могла б підписатися на нього також, але в мене є свої принципи. Якщо я заприсяглася, що не робитиму цього, то так і буде. Можливо погано, що в моїх принципах окремою сторінкою був Паша. Я на нього була підписана, як і 6432 дівчини в його оточенні. Але, по-перше, я вже давно відписалася, а по-друге, любов зла полюбиш і козла, ще й помрієш про козла і помлієш за ним же.

Я пишу Алексу повідомлення, що має відволікти мене від того всього дурного:

*Ти вже виходиш? Нам на 10:45 в шкільну бібліотеку. І візьми стяжки пластикові. День має бути цікавим)*

*Дашо, я знаю, я не маю слерозу) А що ти вже хочеш Паші затягнути?*

*Не все відразу. В школі розкажу)*

Я вибігаю з дому. Хоча "вибігаю" - це голосно сказано. Я на каблуках, тому сунуся в школу. А на годиннику 10:30... Ну хто не запізнюється?

Після тривалої подорожі переповненим автобусом, я біжу до рога. Все, що робиться за ним не видно з вікон школи. Ось вже близько межа. Після неї знову включається Ukrainian Fashion Week. І не дарма. З улюбленого 3 поверху мене виглядають друзі Ніка, а значить він також там.

*Ти вже в школі?! Це дуже терміново!*

Соня ніколи не писала мені такого. Що вже сталося? Не встигаю я перечитати повідомлення ще раз, як мені телефонує подруга:

- Дашо, тут капець в школі. Ти де?

- Я вже у двері заходжу, а що?

- Нік побачив, як Паша цілує Анну біля комор прибиральниць. Він з хлопцями ішов з вулиці і всі стали свідками. Це дурдом. Хлопці думали, що він буде злитися чи битися з Пашою, а він просто сказав "Дура" і пропав. Ніхто його з 10 години не бачив. Тепер його банда розшукує його по школі.

- А як Іра? Вона знає?

- Дашо, з тобою все нормально? Ти питаєш "Як Іра?"? Ти що? Яка муха тебе вкусила? Іри в школі навіть немає,- збентежено кричить мені Соня

- А чому я маю за нього хвилюватися? Він сам винен. Вчора після мого подвигу Геракла, Нік просто сидів і говорив з нею. А я маю зараз шукати засмученого хлопчика? Переживе,- мені ці слова ранять серце, але достатньо вже з нього.

Соня кидає слухавку. Я повертаюся і бачу, як вона біжить до мене по сходах.

- Ти точно сьогодні не була зв'язана сьогодні з Ніком?

- Соня, я ж сказала, що ні. Ой вже 10.55, я мушу бігти. Нічого з ним не станеться. Чого ти нервуєшся?

Я нe хочу більшe слухати про нього. Сам кашу заварив. Я влітаю в бібліотeку, дe на мeнe чeкає вжe вся команда. Всі показують свої прeзeнтації. В Паши вони дужe погані. Що він робив стільки часу? Хоча, нe мeні його сварити, а капітану. Ага, тут вжe проблeми, наш капітан - одна вeлика проблeма. Я починаю сміятися. Всі дивляться на мeнe. А для Алeкса - цe вжe нe впeршe. Він знає, що я інколи жартую сама для сeбe. Забавно.

Приходить черга моїх робіт. Ніхто не має ніяких зауважень, що мене радує. Алекс теж молодець. І приходить час, коли Наталя Юріївна пригадує за представлення і просить Пашу продемонструвати його:

- Шановні журі та учасники команд,- починає Паша,- я хочу представити нам нашу команду, а саме учня 11 класу Ігоря, учня 9 класу Михайла і ще двох...

- Ученицю 10 класу Дарину, а також учня 10 класу Алекса,- доповнюю я, що його бісить

- І на завершення нашого представлення я б хотів побажати всім удачі на турнірі, але не забувати "Прагни не до того, щоб добитися успіху, а до того, щоб життя мало сенс"

- Ахахахахахаххахххахаха, ти що? Алекс ну він і класний,- я ржу з Алексом так, що бібліотекарі нас зараз виженуть. І саме так: ми - ржемо, не сміємося.

Час ішов швидко. Спочатку ми доробили презентації, а потім, коли Паша взявся переробляти свої роботи, ми згадали план. Це був найзлодійніший план з усіх, які ми могли придумати. Поки Паша повернувся, ми взяли і скріпили собачки від блискавки сумки так, що її не можливо було відкрити. Продзвенів дзвінок і ми мирно вийшли на перерву.

- Давай п'ять напарнику,- сказав мені Алекс в дверях. Це круто.

Ми попрямували на третій поверх. Просто цікаво, що в школі і чи Нік знайшовся. Добре, мені не цікаво, що в школі. Хочу дізнатися про Ніка.

Стоп. Нік пропав після 10. А мені в 10 приходило сповіщення від Ніка. То він так почав нове життя? Тільки з однією розійшовся, на іншу підписався. Але якщо він в небезпеці?

Що, може спробувати в мільйонний раз згубити десь тормознуту Дашу і створити другий подвиг Геракла?

Беру телефон і відсилаю йому повідомлення:

*?*

Я не буду йому більш нічого писати. Бо з фейка я йому писала кілометрові повідомлення. Вже достатньо.

Через 3 секунди мені приходить відповідь:

*Зі мною все OK*

*OK*

От і попереписувалися.

А я вирішую піти в моє місце в цій величезній школі. Якщо спуститися чорними сходами вниз, то була маленький коридорчик між душами, які вже давненько не працюють. Я ховалася там від проблем і поганих оцінок. А зараз сховаюся від очей банди Ніка, які ніяк не можуть вирішити, хто до мене підійде.

В коридорчику темно, єдині звуки - це стукіт моїх підборів. Я передивляюся все до маленької деталі. Пусто. Сідаю на підлогу і пірнаю обличчям в волосся. Задрало все. З темноти лунає звук краплі. Я повертаюся стараюся вловити усе. О Боже! Нік сидить на підлозі, а з правої долоні тече кров.