Розділ 11

20 березня. 10:00

Zayn - Entertainer

Вікно ще не розклеєне. Мені не вистачає повітря. Старий клас географії душить своїм нещасним інтер'єром. Але, напевно, не тільки це. Біля мене сидить Паша й робить презентацію на своєму ноутбуці до турніру. Я теж стараюся це робити, проте натомість шукаю фотографії улюблених акторів і співаків. Не можу думати, працювати. В моїй голові тільки він. Я так надіялася, що хоча б Чeнінг Татум, Коул Спроус, Зак Ефрон, Домінік Шервуд, Гаррі Стайлс і Зeйн Малік змусять забути Ніка. Що сталося?

Так швидко все змінилося. Що означають всі сказані ним слова? Чи вони не мають ніякого сенсу? В мене починає колоти в грудях від цих думок. Нік найдивніший з всіх тих людей, яких я зустрічала. З одного боку людина - зустрічається з пантовою Анною, говорить всій школі про мене плітки, дивиться так в очі, коли проходить мимо, що залишає холод на шкірі після себе. З іншого боку людина - ганьбиться перед моїм класом, коли не зводить погляд і обіймає за дверима. Дуже складна ситуація. Коли він справжній?

Вчора мене не було в школі, бо мама хвилювалася, чому я втратила свідомість. Ніхто нічого не зміг пояснити. Тому ми подякували українській медицині за прекрасних медиків і сьогодні я вже в школі. Та й турнір вже на носі.

Я переглядаю повідомлення, ще раз відкриваю моє з Ніком фото. Я не можу контролювати усмішку на моєму обличчі. Паші, як я розумію, не подобається ц, тому він починає:

- Так цікаво робити ці презентації? Чи ти там просто смішні відео дивишся?,- говорить він мені, що мене дуже бісить

- Ха-ха-ха, як смішно. Ти такий кумедний,- мій сарказм жорстокий, але мені його не жаль,- Ти зробив вже все?

- Та ні, вирішив трохи відпочити,- він безсмертний? Я хотіла, щоб після моїх фраз, він замовк і назад застряг в ноутбуці, а я продовжувала дивитися на фотку, але ні

- Ти вже знайшов якусь розумну фразу на представлення команди? Ти ж розумієш, що фраза " Прагни не до того, щоб добитися успіху, а до того, щоб твоє життя мало сенс" не підійде?,- я сміюся, як неадекватна. Ці слова, що не мають ніякого відношення до Паші були його статусом місяця три. Він трохи образився і це видно, але я не буду більш мати можливості так посміятися з нього

- Я знайду якийсь афоризм,- холодно відповідає він,- нагадай, як тебе звати, бо мені треба буде вас всіх назвати,- вколов молодець, віддав мені пас

- Ахахахаха, не знаєш, як менe звати? Так? То що давай зробимо тобі татуху з моїм ім'ям?,- Паша дивиться на мене очима бідної овечки. Я виграла. Його телефон вібрує. Він піднімає і говорить: "Так кохана". Що? Що за чорт?. Все-таки переможець сьогодні він. Паша виходить на коридор.

І я виходжу. Не через нього. Через іншого кароокого мачо, якого сьогодні ще не бачила. Я мушу з ним зустрітися. Що я даремно сьогодні плаття вдягала? Неважливо, що я щодня в сукнях. Сьогодні наряд особливий. Моє плаття легке і дуже коротке. Білі кеди роблять образ щоденним. Мама вмовила мене не одягати підбори і я не пожаліла, бо мушу сьогодні бігати з четвертого на перший поверх й навпаки мільйон разів.

В натовпі я шукаю одні очі. Вони - мій орієнтир. Вони - моя ціль. Вони - мої переживання.

На 3 поверсі на вікні Ніка немає. Я розчарована. Вирішую сходити до своїх в клас. Спускаюся сходами і бачу внизу знайому спинку. Нік стоїть з своєю бандою і говорить.

***

Він обертається до мене і махає рукою.

- Дашо, який я радий тебе бачити,- його друзі дивляться на мене з ворожістю в погляді,- Хлопці, це Даша моя дівчина,- я б'ю його ліктем в живіт,- ну майбутня дівчина. Дашо, це мої друзі Діма, Дєня, Йожик, Альбінос,- дивлюся на нього з зляканим лицем. Який "Йожик" і "Альбінос"?. Він розуміє мене без слів,- це їхні клички, не хвилюйся. Вибачте хлопці, але нам потрібно поговорити,- він обіймає мене рукою за талію і веде до вікна.

На вулиці випускаються перші листочки на деревах. Капає легенький дощ. Природа старається почати все знову. Я наслідую її приклад - напишу все спочатку в своєму житті. Нік мовчить і дивиться зі мною в вікно.

- Я надіюся ти не маєш планів на неділю?

Спустить на землю, дура. В цей раз я не заходжу так далеко, як тоді зайшла в сценарії з Пашою. Не можу відучити себе придумувати такі історії. Може вже пора привикнути, що життя - це не сплановане і відрепетироване дійство? Як навчити себе пливти за течією? А може пора не лише придумувати, а бігти щось змінювати?

***

Я в настрої щось робити для свого щастя. Але не сильно радикально звичайно.

Підходжу до нього дуже близько і торкаюся мізинцем його руки.

- Привіт,- він виглядає так, ніби виграв мільйон доларів і дивиться на мене з відкритим ротом, а його хлопці зарази всі разом кричать

-ПРИВІТ,- вони сміються, а Нік просто дивиться на мене

Я проходжу далі, прямую в клас. Соня сидить на нашій парті і дивиться щось в смартфоні

- Соня! Come on!,- клас вже привик до нас таких, а Соня вибігає усміхнена з класу,- Де Маня?

- Вона пішла додому, бо не хоче сидіти в школі

- Супер, класно їй. Добре, зараз не про це. Я торкнулася Ніка мізинцем і сказала "Привіт"!,- я кричу їй цю блискавичну новину, яка збоку виглядає супертупою і дитячою, але тільки для тих в кого в житті все класно

- Я в шоці,- я збила її з ніг,- та ну ти брешеш. Ти з ним привіталася?!

- Так! Але якщо врахувати, що він мене обійняв в понеділок, то це квіточки.

- Пообіцяй, що візьмеш мене дружкою на весіллі

Я просто сміюся їй у відповідь. Ми піднімаємося знову на третій, з надією, що Діма з Ніком там сидять.

- Веди себе природньо,- попереджаю подругу

На підвіконні сидить вся компанія разом з Анною. Я зробила до нього два кроки назустріч, а тепер я біжу від нього. Далеко. Я не маю сили розчаровуватися кожного разу. Скільки можна? Не потрібно показувати свої емоції. Він помічає мене і дивиться в очі, так може дивитися тільки Нік. По тілу сотні мурашок, алe в моєму погляді образа і нeнависть. Я показово відвожу погляд. Скотина...