Розділ 9

16 березня. 11:00

Rescue me - 30 Seconds to Mars

Блін. Дурне сонце. Заважає мені спати. Але якби не моя втома після поїздки, я вже б встала. Просто, моя голова відмовляється викидати сни про Пашу. Я вже починаю ненавидіти його. Недарма кажуть: "Від любові до ненависті - один крок".

Мені тепер здається все, що було до цього, не має сенсу. Навіщо були ці нерви, емоції, переживання. В Києві, я взагалі нормально на хлопців дивитися не могла, всіх вбити хотілося. Паша не вартий цього. Для нього головне репутація серед інших, нездорові амбіції та фальшиві друзі.

Я находжу внизу під ліжком телефон. Вчора не поставила будильника, чим позбавила себе можливості ранкового Harry Styles. Жаль...

В інстаграмі все як завжди. Вісить сторі Паши, нові фото Соні з Італії, рецепти печива від блогерів, класні випускні плаття на сторінках модельєрів. Передивилася все крім історії того придурка.

А може прийшов час змін?...

Можливо, я зараз підпишуся на Ніка і напишу йому?

Ні. Так би зробило багато дівчат, але я не входжу в їх ряди.

Я зайшла на сторінку Паши і відписалася. Це єдине, що я готова зробити.

На сторінку Ніка я в житті не підпишусь. Він, на превеликий жаль, занадто самовпевнений і зверхній, тому мій крок буде розцінений, як його перемога, ще одна тупа вівця в рядах фанаток. Хоча саме такою, я себе інколи відчуваю. Мій вибір хлопців - найдурніший в світі.

Мої думки заставляють мене засмутитися.

Я гортаю інстаграм й час доходить до дописа, який дещо зачепив мене. "Якщо тобі подобаються два хлопця одночасно, то обирай другого, бо ти б не закохалася в другого хлопця, якщо сильні почуття були до першого". Значить я маю обрати Пашу. Пашу - який цілується з всіма підряд і бігає за дівчатами, щоб надокучити іншим. Круто. Супер висновок.

Все-таки, Паша просто став запасним варіантом, бо я знала, що через Аню, я не зможу подобатися Ніку.

Значить виходить я використовувала Пашу?

Мені стає трохи легше, але ще в душі ниє. Паша - не може не подобатися, він для багатьох ідеал. Але точно вже не для мене. Хоча його руки... Якщо ще думати скільки людей він цими руками переміг в боксі... Але не для мене

Дивно, ще тиждень тому, я багато чого б віддала, щоб стояти з ним під зірками.

Нік? Цікаво, що з ним зараз?

Я відкладаю телефон і беру книжку. Я давно хотіла її прочитати, але руки ніяк не доходили. Ця книга єдина з моєї бібліотеки не про любов чи підлітків. Але зараз - те що мені треба.

Через сторінок 10 я зрозуміла, що ця історія про письменницю. Я хотіла її відкласти, але пересилила себе. Після мого досвіду письменництва, для мене це важка тема... В минулому році, я написала роман на своєму ноутбуці, але фатум не прийняв її. Мій ноутбук впав на підлогу, а всі файли в чорну діру. Я не можу писати після того випадку. Стараюся розцінювати його, як долю. Значить не моє.

Проте, зараз моя душа, аж рветься щось писати. Я можу писати тільки тоді, коли мені погано, як і багато відомих письменників. Леся Українка - захворіла турбекульозом і від страждань писала. Шевченко - гнив за Україну і писав геніальні твори. Саме тому, я не хочу бути письменником. Я не хочу все життя страждати.

Краще допомагати людям 6 днів на тиждень, приносити їм радість і здорові зуби, а по неділях страждати біля каміна.

Книга виявилася дуже цікавою і я відірвалася, тільки тоді,коли мама покликала їсти.

- Доброго ранку!

- Доброго ранку, донь! Там вчора, коли ти спала дзвонила класна керівничка просила, щоб ти написала статтю про поїздку в Київ,- сказала мама і посміхнулася

Я напишу неймовірну статтю про бабніків нашої школи. Вже бачу заголовок "Завидний бабнік нашої школи обрав супутницю. Невже шоу "Холостяк гімназії" не відбудеться?".
Я почала сміятися з моїх ідей.

- Що, Даринко?,- здивовано і з острахом за свою божевільну донечку запитала мама

- Все добре, просто жарт згадала,- я в своєму стилі,- я напишу статтю. Ми отримали стільки незабутніх емоцій,- з сарказмом сказала я, але мама не зрозуміла чому

Я довго втікала від комп'ютера. Не хотіла я писати статтю.

Але потім я захотіла подивитися на туфлі. І сіла за комп'ютер. Нічого нормального не знайшла і просто згаяла час. Так як стаття нікуди не дінеться, я почала її писати.

Спочатку думки не йшли. Але потім вийшла навіть нічого така історія про віру в здійснення мрій. Почала з того, що "Якщо сильно захотіти, можна в космос полетіти" і я вже літала в свій космос - Верховну раду України. Сильно пафосно, награно і повний плагіат, але для нашої шкільної газети нормально.

Я перечитувала статтю декілька раз і була дуже задоволена своїм творінням. Я спеціально зберегла її на робочому столі, щоб мама глянула.

На сьогодні я вже не маю сил щось робити. Я замучилася після поїздки.

Мій телефон дзвякнув. О, тільки про тебе подумала мій дорогий...

Соня написала найстрашніше для мене повідомлення в світі:

*Даша, нам капець. Тільки не плач. Нік здогадується про тебе.*

В мене мурашки пройшли по всьому тілу. Всередині з'явилося дрижання. Руки почали труситися і я просто не могла їй відписати. Скільки мене мучитиме ця алергія? Я пішла на кухню і взяла заспокійливе. Все перед очима пливло. Як? Звідки він знає? Я лежу і дивлюся в стелю. Нііі.. Що я наробила? Навіщо він мені здався? Він мені вже не подобається. Чого саме зараз, коли я вирішила покінчити з цим всім. Але я знайшла в собі сили відписати:

*Ахаха. Звідки ти знаєш?*

*Моя сусідка їздила з ним в Німеччину. І Нік всю дорогу говорив за свою Аню і про тебе. Він казав, що за ним сохне Даша з паралельного 10 і напевно, вона йому писала з фейка. Вона питала мене, чи це правда.*

Мої руки поніміли. По тілу пройшлося вже друге гаряче полум'я.

*Блін, ну він і наївний. Що ти сказала?*

Я не в змозі показати свій розпач і погане самопочуття, бо зі мною цього не має бути. Він вже мені не подобається.