Розділ 8

14 березня 21:00

Gary Jules - Mad world

Всі замешкалися на вокзалі. Біля мене стоїть Маня, яка щось говорить, але я її не чую. Бо я бачу тільки одну людину в кінці натовпу. Він сидить сам. Його лікті на колінах і опущена голова. Він напевно кумарить. Ми всі чекаємо вже поїздки, а він ще й ніяких знайомих дочекатися не може. Мій телефон в кишені задзвонив -смс:

"Дашо, ти де?" повідомлення від Іри. Чого? Ми з нею не є подругами. Але так як з нашого класу їду тільки я з Маньою, вона і два хлопця, то це не дивно.

"Я на вокзалі біля термінала" відписала я

"Я тебе не бачу" пише Іра. То що я тобі зроблю?

- Я тебе нарешті знайшла,- почула я голос десь ззаду. Звичайно, це була Іра

- Дивно, ми стоїмо посередині холу,- трохи посміялася я з неї, але Іра не зрозуміла, лише похлопала віями і пішла до Паши, який далі спав на лавочці.

Ну класно. Шукати нас, а піти все-таки до нього. Навіщо було це все?

Як можна бути такою? Робити незрозумілі речі, кліпати оченятами і подобатися всім хлопцям. Знати, що дерево розумніше, але продовжувати такою бути. Ні. Для мене це неможливо.

Іра розбудила його, торкаючись рукою плеча. Він встав і обняв її. Ну чого? Ну а всередині мене відповіло моє друге я "Тому що вона тупіша стіни, по-друге вона не така тормознута і перелякана, як ти, а ще в неї було стільки хлопців, що вона точно знає, що робити".

Вони обоє сидять і говорять, а я стою і ...
Спостерігаю. Ну не так я уявляла собі цю супер-поїздку.

Двері вокзалу відчинилися і зайшли наші однокласники. Вони досить популярні хлопці в школі, тому я впевнена, що Паша не упустить шансу з ними потусити. Не знаю з якого дива, але хлопці підійшли до нас:

- Привіт дівчата,- сказав один з них до нас з Маньою

- Привіт,- відповіла я

- Готові їхати? Я в такому очікуванні чуда, ніби їдемо на концерт Макса Коржа,- сказав його друг і ми почали сміятися

- Я вже також не можу дочекатися,- промямлила Маня

Лампочка на телефоні загорілася:

*Як ти там? Вже поговорили? Жива? А я вже майже в Італії) Цілую**

Ооо, Соня написала. Так як нічого не відбулося вирішила відписати пізніше.

Паша встав та пішов в нашу сторону. Моє лице світилося від щастя, але я старалася приховати це, як тільки могла. Але думаю, в мене не виходило. Іра також послідувала за ним. Паша привітався за руку з хлопцями і став в наш круг. Мені вже подобався хід подій. Так приємно стояти з ними...

Я так була захоплена Пашою, що не чула ні слова з їхньої розмови. Я так нічого і не сказала, просто ржала в потрібних місцях.

Наш поїзд приїхав на перон і нам почали роздавати білети. Мені попався білет 333. Не знаю де це, але число мені сподобалося.

- Дашо, яке в тебе?,- запитала Маня,- моє 345

- Блін в мене аж 333,- я дуже засмучена...

- Дівчата в нас 349 і 351,- звернулися наші однокласники

- А в мене 350,- сказав Паша,- пацани ми разом напевно,- блін, краще б ти разом з нами був

- В мене 348, то я хлопці десь біля вас,- посміхнулася Іра до Паши. Клас, я точно буду десь далеко від них і з вчителями...

Ми зайшли в поїзд і почали шукати свої місця. Я швидко знайшла своє. Біля мене опинилися дівчата з паралельних десятих класів. Я була рада, хоча Мані зі мною і немає.

- Ти тут?,- розгублено запитала Маня

- Так, а ти де?

- Теж тут,- відповіла вона і я подарувала їй погляд, повний непорозуміння,- біля мене вчителі, я буду з тобою

- Це добре, тільки де тут туалет?

- На іншому кінці вагона, що не дуже добре

- Ну за те, ми Мань разом,- і ми одночасно посміхнулися один одному

До нас нарешті підійшли дівчата, які їдуть разом. Ми давно знайомі, тому представлятися не прийшлося. Одвічна проблема школи - всі всіх знають, але роблять вигляд, що вперше зустрілися. Саме це явище породжує поділ на "популярних" і "невідомих".

Розмова зав'язалася швидко, адже в нас єдина проблема вчителі:

- Ви бачили як він залицяється до дівчат, той вчитель математики. Він деяким дівчатам оцінки просто так ставить, через те що біля дошки постояла,- говорила Надя,- а вчителька хореографії, оце її "Як хлопці танцюють, так вони цілуються", я вважаю це приниженням гідності, не дивно, що мало хлопців ходить на її урок

- Та краще в них будуть свої прибамбаси, ніж така, як наша вчителька з англійської, задає багато і нічого не вчить....

Розмова була цікавою, але швидко набридла, тому ми почали грати "Я ніколи не".

- Я ніколи не любила котів,- сказала я і почала сміятися з засмученої Мані, яка загнула палець

- Я ніколи не ходила на народні танці,- віддала мені вона і я загнула палець

- Я ніколи не була настільки закохана, щоб робити тупі вчинки,- я загнула палець

- Я ніколи не симпатизувала двом хлопцям одночасно,- сказала Надя і я знову загнула палець, інші теж загинали, не подумайте

- Я ніколи не цілувалася з хлопцем,- сказала Аліна і я загнула палець. Так, я знаю, що ця гра для того, щоб загнути менше пальців. Але краще я загну їх більше, ніж отримаю непорозуміння від дівчат

- Я ніколи не напивалася так, щоб нічого не пам'ятати,- сказала я і чесно кажучи здивувалася, коли багато дівчат загнули пальці

- Я ніколи не мала серйозних відносин,- промовила Маня і я побачила, що Аліна загнула всі пальці

- Я програла,- ми сміялися, хто б міг подумати, що Аліна програла,- то ж яке буде ваше завдання?,- всі мовчали, ніби води в рот набрали, я таж не знала, що сказати

- Я так зрозуміла, що бажання пропаде,- зробила висновок є

- Хай нам всім ліжка позаправляє і все,- сказала Надя

- Ага, вже. Я хочу ліжка заправляти! Як би це дивно не звучало, але я обожнюю це робити,- сперечалася я. Я реально люблю це робити. Єдине з домашніх справ, що приносить задоволення

- Ох, як добре. І ліжка заправлені, і я без бажання,- сміялася Аліна

Ми говорили собі, а години ішли. Мені дуже болів живіт сміятися. Я говорила найбільше за всіх. Настрій в мене був такий. Інші були не проти, і тільки сміялися з моїх історій, як я пожежників-жуків проколювала шпильками і колекціонувала. Або про те, як я була рада телескопу від Діда Мороза, і що навіть, коли він поламався дивилася в нього і робила вигляд, що бачу зірки. Потім ми говорили про місця, які б ми хотіли відвідати. Мене бісили банальні бажання про Нью Йорк, чи Лондон, чи Париж, але з другого боку я б теж хотіла б побувати там. Але свої мрії я не можу назвати сильно банальними: