18 (2)

Алері.

Всі ті ж і якийсь дивак в чорному. А ще два вартових коло дверей, щоб дівчат не вкрали.

Сиділи дебютантки на цей раз в рожевій вітальні. От буквально рожевій. В ній рожевим було все, починаючи від оббивки меблів і шпалер на стінах і закінчуючи сукнями статуеток на камінній полиці. Тістечка, котрі до чаю принесли служниці, теж були рожеві як і крихітні столики, на котрі те все поклали. Дівчата сиділи на диванчиках по четверо. На кожний диванчик — два столика. Причому сиділи під стінами, обличчями на вільний простір і чудово бачили тих, хто сидів навпроти.

А по вільному простору поважно ходила пані Фіска, головна компаньйонка і на диво була схожа на воєначальника перед армією.

Алері сиділа посередині між Масіною і Ольгірою. Справа від Масіни примостилася тоненька білявка і, схоже, трішки боялася їх трійцю. Мабуть подружки їй якихось кошмарних страхів про них нарозповідали. Тістечко їсти Алері не збиралася. Після розповіді про акулу їй взагалі їсти не хотілося. Ольгіра поколупала і обізвала гидотою. Масіна підтвердила. Бо настільки солодке на голодний шлунок краще не їсти. Білявка чомусь теж не їла, вона як кішка за бантиком слідкувала очима за пані Фіскою. Хоча нічого цікавого та не розповідала. А про чесноти і скромність Алері ще вдома від тіток наслухалася, котрі не полишали надії таки всучити її якомусь підстаркуватому вдівцю.

— Кажуть, якесь страшидло літало, кусало компаньйонок і когось навіть зжерло, — сказала Ольгіра, коли пані Фіска від них відійшла.

— Сніданок воно зжерло. У мене вкрало, — сказала Алері. — Я вікно відчинили, а воно як залетить, схопить, а пані компаньйонка в крик про демонів. Хоча навіщо демону той шедевр кулінарного мистецтва, не розумію.

— Може то чайка була? — несміливо спитала білявка. Дівчата втрьох здивовано на неї подивилися і вона зовсім знітилася. — Чайки крадуть їжу, це всі знають.

— Може й чайка. Просто здоровенна, страшна, чорна і здається з шипами, хоча я не встигла нічого роздивитися, — призналася Алері.

— Ви знайшли більш цікаву тему для розмови, ніж те, про що я розповідаю? — як привид відплати з’явилась біля їх дивану пані Фіска.

— Та от вирішуємо, можуть бути в чайки шипи, чи ні, — сказала Ольгіра, загадково посміхнулася і спитала: — Ви як вважаєте?

— Навіщо вам чайки? — нахмурилась пані.

— Чайки їжу крадуть, ми експерта по чайках знайшли, — просяяла посмішкою Ольгіра.

Пані Фіска піджала губи і пішла задавати питання наступній четвірці, котра теж про щось шепотілася.

Незнайомець в чорному стояв собі під стіною і час від часу щось записував. Підозрілий такий. Зиркав іще.

— А може нас вирішили оптом продати на ринку боржників і он той тип робить описання товару, — навіщось сказала Алері. Вона поняття не мала, навіщо. Мабуть як і білявка не знала, навіщо заговорила про чайок.

— Думаєш? — перепитала Ольгіра.

Дівчата, до котрих підійшла пані Фіска чомусь не стали смиренно відповідати на її запитання і розповідати дивне. Вони вирішили з нею посперечатися, причому досить голосно. Так що розмовляти можна було спокійно.

— Ну, не поему ж він пише, — сказала Алері.

Розповісти про ринок боржників їй не судилося, бо сталося відразу чотири неймовірних речі.

Якась дівчина на диванчику справа раптово скочила на ноги так, що столик відлетів, топнула ногою і гордовито заявила:

— Я додому! Літом приїду!

І пішла собі. Пані Фіска аж замовкла від несподіванки. І всі дружно провели сміливицю поглядами.

— Та щоб ти здохла, стара корова! — щиро побажали в тиші тремтячим дівочим голосом і в наступну мить об лоб головної компаньйонки розмазалось рожеве тістечко.

Відреагувати вона не встигла, бо задзвеніло скло і в вітальню залетіла та сама чайка. Алері її відразу впізнала, бо інших чорних і шипастих чайок їй щось не траплялось. Дівчата дружно заверещали. Чайка їх підтримала, зробила коло під стелею, впала на столик і, балансуючи на ньому, стала жерти тістечка. Швидко-швидко.

— Болотний змій. Чарівний, — незворушно визначилась з видом чайки Ольгіра. — Не дивіться цій пакості в очі, воно вміє заморожувати, якщо старе, то надовго.

Чоловік в чорному прибуття чарівної істоти чомусь не оцінив, кинувся до виходу. І навіть встиг добігти, як двері відчинилися, довбанувши його по нахиленій голові, і в вітальню увірвались вартові. Тіньові, судячи по тому, що першим забіг Тірен. А замикала забіг висока дівчина в червоній сукні.

— Я ж казала, що живе! — радісно сплеснула вона в долоні.

— І чому я боялась малювати? — спитала саму себе Алері. — Тут взагалі нікого ніщо не дивує.

— Це вона його викликала, вона! — зарепетувала Лотта, піднявшись на ноги і вказуючи на Алері.

Правда, не уточнила кого саме і здивовано на неї подивились всі. Навіть змій на мить відволікся від тістечок.