розділ 17

Тірен.

— Що будемо робити? — спитав Тірен, подивившись на дівчину, котра явно клювала носом в кріслі, але намагалась зображувати бадьорість і наснагу.

— Думаю, — відізвався Марек.

— Заповіт, — нагадала дівчина.

— Заповіт ми знайдемо. Насправді можна навіть не чіпати барона. Просто відправити запит документоводам міста і той, хто його зареєстрував, відкликнеться.

— Через три роки, — пробурчала Алері. — Куди їм поспішати? От якби знати точно котрий з них…

— Мене вони ігнорувати не посміють, — завірив Тірен. — Але є одне «але». Родичів у барона багато, одних тільки дівчат навезли, сім, здається. І не факт, що дорогоцінності з артефактами забрав саме він. Можливо хтось раніше встиг, а йому на те байдуже, вважає цяцьками… може таке бути? — подивився на Марека.

— Чому б і ні? Навіть якщо возили експертам, що ті експерти розуміють в магії пустельників? Вони можуть її взагалі не помітити. Або вирішити, що воно там для підтримання чистоти прикраси.

— Угу, — буркнула невдоволено Алері. — Заповіт почекає. Спочатку потрібно небезпечні речі знайти. А завтра мені що робити? Ці мегери від мене не відчепляться зі своїм малюнком. А з мого малюнка одного разу вилетіло щось велике, крилате, страшне, зі здоровенною пащею повною іклів і ганяло по дому тітку. Вона навіть зрозуміла звідки воно взялося, але їй не повірили, навіть інші тітки не повірили. Раптом і зараз вилетить.

— Не з’їло? — спитав Марек.

— Та що їй зробиться? Дивно, що вона те чудовисько сама не з’їла. Мабуть розгубилася.

— Тоді нехай вилітає. Хоч веселіше буде. Свята ж скоро.

Алері подивилася на Марека дуже здивовано. А Тірен уявив описану картину і зрозумів, що Марек правий. Нехай літає. Може хоч хтось налякається достатньо і відправиться додому. Головне попередити про можливий політ короля і старших принцес. Всі інші нехай дивуються.

— Бачиш, і голова тіньової варти не проти. А хто буде проти, він придумає що сказати. Наприклад, що хтось з учнів-алхіміків випадково щось в фарбу пролив і нікому не сказав.

— Але мої родичі зрозуміють, що це не так, враховуючи, що за тіткою літало чудовисько, — заперечила Алері.

— Кому повірять — якимось баронам, котрі явно не люблять сирітку, чи голові тіньової варти? — посміхнувся Марек. — А амулети тихо пошукаємо. І твоїх родичів-пустельників пошукаємо, може вони підкажуть, що нам шукати тут в першу чергу і як його можна знайти поскоріше. Бо чіпати чужі нестандартні амулети та іще дурня. А вже чіпати речі пустельниці, у котрої призвісько Буря. Ці тітки-дядьки явно не розуміли чим це може для них закінчитися.

На чому й розійшлися. Марек зник за дверима спальні, наостанок пообіцявши наступного разу все-таки зробити щось погане з любителями зненацька будити, зачепивши його захист. Тірену аж захотілося когось особисто неприємного якось змусити той захист зачепити.

А він сам відправився проводжати дівчину потаємними ходами, навіть недолугий чепчик віддав, хоча геть не пам’ятав коли і як його відібрав. Та й вона не пам’ятала, просто виявила, що він кудись подівся. Чудеса, не інакше.

Дівчина йшла поряд мовчки. Іноді кидаючи зацікавлені погляди. І він не витримав, спитав:

— Щось іще?

— Згадала одну казку. Там одна дівчина купалася в холодному струмку і побачила на його дні прекрасного чоловіка…

— Е? — не стримав здивування Тірен. — Це воно як? Топталась по ньому, топталась, а потім думає, а чому камінці такі м’які? Дивиться, а там утопленик лежить.

— Не топталася і не утопленик. Вода була дуже холодна і він там замерз…

— Ну, добре, добре. І що та хоробра діва зробила?

А яка іще, якщо купалася в воді, в котрій люди замерзають?

— Витягнула, спробувала відігріти, але він не прокидався. А їй так шкода його стало. Він був гарний, молодий. Вона трішки поплакала і де падали її сльози, його шкіра ставала теплішою…

— Ну, поплакала б перевертаючи туди-сюди, щоб з усіх боків відігріти, — серйозно сказав Тірен, хоча казка на його смак була доволі весела.

Дівчина фиркнула і закінчила:

— А потім вона вирішила, що зігрівати потрібно і всередині і поцілувала його, вдихаючи життя.

— Вийшло?

— Звичайно. Але то виявився замаскований пустельний дух, котрого у тому струмку сховала напівбогиня. Бо він був злий і тільки вона змогла його зупинити.

— Ага, хороша казка, вчить дівчаток не чіпати різне підозріле, навіть якщо гарне.

— Мабуть. Вона потім його ледь наздогнала і хитрістю заманила назад в струмок… я потім в батькових книжках цю казку знайшла, там версія цікавіша. Заманила вона його хитрістю і хтивим коханням. Так він там і спить далі. Пустельні духи не люблять холод, вони через нього втрачають сили і засипають в кращому випадку.

— Хм, — відізвався Тірен. Про «не люблять холод» було цікаво. Може тому на вулиці загадкове дзижчання дуже швидко зникло. А в палаці воно наче утікало деякий час. Але дівчина явно не на це натякала. — І що? — спитав відразу про все.

— От думаю, якщо вас відігріти, у що ви перетворитесь? — фиркнула вона. Випрямилась іще так, гордовито, плечі розправила.

— Хочете перевірити? — несподівано для самого себе спитав Тірен.

Вона зробила крок до нього, заглянула в очі, торкнулася пальчиком грудей і видихнула:

— Іноді.

А потім відступила. А Тірен впіймав себе на тому, що ледь не став хапати повітря на тому місці, де вона щойно стояла. І захотілося спіймати її в обійми і поцілувати, раз напрошується.

А іще відразу стало зрозуміло, що Марек вкладає в слово «пустельниці». Аж повторити те слово за ним захотілося.