розділ 14

Високу дівчину з цікавими картинами звали Ольгіра. Родом вона була майже з тих же країв, що і Алері, тільки трохи на схід і ще ближче до Холодного моря. У них там були ліси-ліси, майже всі хвойні, а іще трохи на північ-північ і починалися ті низенькі дерева і колючі кущі, за якими до моря вже було рукою подати. Краї, де народилася Ольгіра були сурові, в них навіть жодного великого міста не було, великі ярмарки влаштовували прямо посеред полів, бо колись на якійсь сталася пожежа і згоріло містечко, а навіть найменше поселення обгороджувалося високим міцним парканом, бо зимою часто вовки приходили і через недостатньо високі вони перелазили.

Ось на вовків Ольгіра і збиралася полювати, коли тітка вмовила батька відправити її на південь в столицю, та прямісінько в королівський палац. Там вже списки мисливців складали — щоб не загубити випадково когось, бо зимою наодинці в тих лісах було надто небезпечно. Скарги від селян, хуторян і навіть рибаків зібрали. Маршрути загонів і загоничів намітили. А тут ось це. Сукні і якісь дивні обіди з лекціями. І бали ще навіть не починалися.

А вдома залишився її ростовий лук, з котрого вона якось здоровенного кабана поцілила прямо в око, а він при цьому біг, дуже швидко, одного дурня на коні переслідував.

Це все Алері дізналася на вечері, в черговій вітальні, в котру покликали дебютанток. На диво блюда на цей раз були нормальні, хоч і не надто смачні. Мабуть щоб дівчата не запідозрили, що це тільки їм так погано готують. Ну, раптом комусь родичі, котрі обідають в інших місцях, забули розповісти і вони не знають, що їдять всі інші?

Алері звично посадили коло Масіни і додали до них цю саму Ольгіру. І мабуть це щось значило. Бо коло Лоти вчергове сиділа та дівчина, котра виперлася на сніг в туфельках. А іще дівчина котра й сказала Ольгірі, що зараз їх будуть труїти екзотичним печивом, котре зазвичай десь видають смертникам. До неї, мабуть, версія була більш-менш та, котру озвучила Алері.

Вечеря пройшла спокійно. По її закінченню чергові компаньйонки провели невелику лекцію і розповіли, як повинні поводитись благородні дівчата. Виходило в них щось дивне. Бо дівчата повинні були бути горді і скромні, і сяяти при цьому, привертаючи увагу, і вміти дати відсіч, і ніколи не підвищувати голос, не кажучи вже про те, щоб стукнути недолугого залицяльника по найдорожчому для чоловіка…

— Я ж кажу, дуже веселий палац, — пробурмотіла Ольгіра.

— Це я по приїзді одного стукнула, — сказала Масіна. — Він чомусь вирішив, що якщо перестріне мене в коридорі зі служницею, вручить вкрадену в оранжереї квітку і прорифмує якусь маячню, я відразу в його обійми упаду, а потім заміж і всі статки в його руки. Як він завивав. Терпіти не можу нахабних солодких красунчиків, впевнених, що якщо з ними не захотіли навіть танцювати то це з кокетство.

— Ов, — видихнула Алері.

— Що? — дружно спитали Масіна і Ольгіра, а їхні сусідки теж покосились, мабуть лекція про несумісні чесноти їм теж була не цікава.

— Це нас небезпечних разом посадовили, — весело прошепотіла Алері. — Мене в перший ж день одна родичка відьмою обізвала і з неї спідниця впала. Масіна якомусь дурню врізала. Ольгіра — компаньйонці мискою.

Говорити про те, що поруч з Лотою сидять ті, хто заслужив репутацію дуреп, вона не стала.

— І слухати вам потрібно навчитися! — повисила голос лекторка, бо не тільки Алері з сусідками шепотілися. — Це неввічливо! Ось раніше в школах для дівчаток…

— Моя бабуся таку одного разу спалила випадково, — похвалилась Ольгіра. — З тих пір жодна не приймає дівчаток моєї родини.

І Алері подумала, що це дійсно чудовий привід для гордості.

Настрій, котрий тільки-тільки покращився, їй знову зіпсували нагадуванням про малюнки фарбами на полотні. Веліли придумати сюжет, в котрому обов’язково буде зима і не буде людей — компаньйонки дружно подивилися на Ольгіру. Сказали не запізнюватись. А потім милостиво виділили кожній по чоловіку в супровід. Мабуть, щоб не загубилися. Можливо навіть чоловіки.

Заходили ці чоловіки боязко і їх явно змусили. Алері дістався хлопець, схожий на сьомого помічника чийогось секретаря, котрого з жалю тримають. Рудий, кирпатий і мовчазний. Але нічого, довів, побажав чудової ночі і втік, поки страшна дебютантка не надумала затримувати.

— А в мене є репутація, — здивовано сказала Алері. Трішки подумала про те, яка чудова репутація в неї буде після малювання і зрозуміла, що втрачати нема чого. Ну, наслідить вона своєю магією у дядька на балконі. Та й що? Головне знайти заповіт і вчасно втекти. А там уже можна придумати як себе захищати від дивних звинувачень. Якщо дядько посміє скаржитись.

— Репутація? — так несподівано перепитали чоловічим голосом, що Алері, котра так і стояла замислено коло дверей, підскочила і різко повернулася.

Виявилося, до бабусі прийшли гості. Подруга з онуком. Ага, та сама подруга, з тим самим Тіреном, котрий Сокіл.

Алері видихнула, поклонилася, привіталася і з цікавістю подивилася на це  чаювання. А що їй іще залишалося робити?

— Іди сюди дитинко, сідай, — покликала бабуся Сокола, сказавши на вільне крісло. — У нас тут дуже смачне печиво. І чай, котрий навіває чудові сни.

Довелося сідати.

Не заявиш ж їм, що спати цієї ночі не збираєшся і взагалі думаєш, де можна непомітно вкрасти коня.