13 (2)

Алері.

Те, що малювання така собі ідея, Алері знала відразу. Але не думала, що це стосується не тільки її. В неї штрихами намальована невідома квітка підозріло час від часу смикала пелюстками і цього можна було взагалі не помітити. Особливо якщо не придивлятися і зробити вигляд, що забула, що дівчата повинні були малювати зиму. Схоже нещасні компаньйонки самі встигли розчаруватися в цій ідеї. Але ж не відступати тепер. Особливо після супового повстання. А то ще дівчата подумають, що перемогли. Так що вони ходили туди-сюди по майстерні, час від часу дивилися на малюнки. І Алері жодного разу ні одна нічого не сказала. Бо були малюнки цікавіші.

Як підозрювала Алері, намальовані на зло. І нехай тепер то доводять, якщо захочуть.

Білявка справа намалювала якусь страшну бабу в сукні, в котрій угадувалося вбрання компаньйонок. Але саме угадувалося. Баланс був витриманий саме так, щоб доводити те було марно. Та баба задерла спідницю до колін, витріщила очі по дурному, відкрила рота, наче хотіла з’їсти пролітаючу повз ворону і старанно перелазила через кучугуру, єдину на всім просторі малюнка. Чи через здоровенну дохлу змію, було не сильно зрозуміло. І з першого ж погляду на той ескіз ставало зрозуміло, що лізе вона тільки тому, що іншого приводу хоч комусь показати коліна в бідної не було і вже навряд буде.

Дівчина ліворуч малювала тортик. Малювати вона явно не уміла, але дуже старалася. І вираз обличчя в неї був такий, зо відразу ставало зрозуміло — першого, хто зробить зауваження, вона штрикне олівцем в око. Другого, третього, четвертого і далі по списку — теж. Олівців у дівчини вистачало. І в сусідок вона попросити не посоромиться.

Що намалювала та висока дівчина, котра перша кинула миску з супом, Алері видно не було. Але обидві її сусідки кидали на ту картину погляди і червоніли, а одна з компаньйонок-наглядачок стояла поряд з півхвилини, відкривала і закривала рот, але так і не придумала що такого цікавого сказати.

— Ну, сніг же є, — врешті сказала дівчина з викликом і до неї більше старанно не підходили. — Ну, холодно ж, — пояснила вона, здається, сусідкам.

І Алері дуже-дуже захотілося подивитися на її шедевр.

— Ви наступного разу ставте в центрі нашого кола глечик і тоді всі будуть малювати те, що ви очікуєте, — сказала вона компаньйонці котра підійшла надто близько і та миттєво відійшла. — І чого соромитись? От же баня, — потикала по малюнку олівцем. — А то русалка. А він ледь в ополонку не пірнув. Традиції.

Алері подивилася на свою квітку і зрозуміла, що в неї зовсім нецікавий малюнок. Подумаєш, пелюстки ворушаться. Так воно майже непомітне.

— А ось це ліс. А це трава. А під нею розбійника колись закопали, одна служниця розповідала. А ось це сніг. Окремо, щоб все було зрозуміло, — пояснила іще одна дівчина наглядачці, котра зупинилася коло неї. Тій явно нічого зрозуміло не було. — А квадратне, бо так простіше, ви ж повинні розуміти. Я взагалі на скрипці гарно граю і співаю. Малювати мені важко, але так простіше.

Алері подумала і намалювала в центрі квітки зуби. Малюнок відразу став цікавіший. І веселіший, бо квітка посміхалася. Мабуть когось зжерла, ось тепер і задоволена.

Іще трішки подумавши, Алері долала хвилястих ліній, з котрих та квітка проростала.

— Сніг, — пояснила вона компаньйонці, котра до неї підійшла.

Квітка кивнула, підтримуючи художницю.

Компаньйонка здивовано завмерла і втупилась в малюнок. Але квітка загадково посміхалася і більше навіть пелюстками не ворушила. І наглядачка мабуть вирішила, що здалося. Бо підійшла до стіни, притулилася до неї спиною і втомлено закрила очі.

— Коні теж сплять стоячи, — прокоментувала висока дівчина, але до ней все одно не підійшли. — Може додати пожежу? — спитала вона. — В бані горить дах. Чоловіки вискакують. Один біжить до ополонки, бо все одно ж традиції. А там русалка з сумнівом дивиться, вона більшого очікувала. Гарно ж, правда?

Вона по черзі подивилася на сусідок. Обидві ще більше почервоніли і знітилися.

— А в тій бані от такенні щілини, — розвела вона пальці. — Служниці часто бігали, вибирали мабуть. А одна з ревнощів дах підпалила. Який же гарний сюжет.

— Хоч книжку пиши, — схвально сказала Масіна, а квітка знову кивнула, правда цього на цей раз ніхто не побачив.

Довго знущання компаньйонки не витримали. Мабуть самі хотіли познущатися, а вийшло щось не те. Веліли дівчатам забрати ескізи і придумати пейзаж, котрий будуть завтра малювати на полотні. Саме пейзаж. Без русалок, що було особисто підкреслено.

— Та я й виверну можу. Він біжить, вона ось такенними іклами клацає, відкусити найцінніше мріє. А там холодно, зима ж, цілитись потрібно старанно, — озвалася дівчина, в чию сторону був цей натяк.

— Без людей! — наголосила компаньйонка.

— Намалюю коня. Чи той міфічний дуб, до котрого бігали дівки з села, в котрому всі хлопці вимерли, — вирішила дівчина, за що отримала три ненавидячих погляди і купу зацікавлених.

В свої покої (подумати і вирішити, що малювати, як було наголошено) Алері поверталася з дивним настроєм. З одного боку, було навіть весело. І картину з русалкою вона таки побачила. Та майже всі подивилися на той шедевр, бо цікаво ж.

З іншого боку, малювати пейзаж явно було не варто. Малювати людей і то безпечніше. А так, чим більше деталей, тим більше дурні з тими картинами відбувається. І навіть пояснити чому — нікому. З родичами мама спілкувалася листами, але Алері не знала з ким вона ті листи передавала. А доручати їх аби кому не ризикувала, враховуючи дядька Мірта і всіх інших.

— Знайду заповіт і вранці втечу. Ось знайду і втечу. Заховаюся поки в місті, — пробурмотіла вона, повернувшись в покої.