11 (2)

Алері.

Ранок Алері зустрічав знайомою покоївкою, котра принесла печиво, ще один блокнот для замальовок незрозуміло навіщо, і записку. Записку вона віддала з посмішкою і сказала, що передав її милий юнак. Алері сіла за столик, надкусила печиво і розгорнула клаптик паперу. І відразу зрозуміла, що юнак — той самий учень придворного мага. Бо в записці була намальована схема, написано який поверх, як відрахувати потрубні сходи від власних дверей і потрібну двері на потрібному поверсі. І ось там Алері мала знайти дорогого дядечку Мірта. Точніше, його покої.

Ну, або ні в якому разі туди не ходити. Дівчина сподівалася, що учень мага саме так і думає.

— Снодійне, — прошепотіла Алері, готуючи собі чай, поки не прийшла якась компаньйонка і не надумала відбирати печиво. — Потрібне снодійне, в порошку. Хоча ні, дурня, краще амулет.

І чому вона раніше про це не подумала? От іще.

Алері уявила як буде скаржитися комусь на безсоння, випрошуючи цей амулет і стало зовсім сумно. Чому вона раніше про це не подумала?

— Має бути якесь рішення, — сказала вона, прожувавши шматочок печива. З палацу хотілося забратися якомога швидше. Алері навіть не розуміла чому саме, хоча, звісно причини були. — Як же зробити так, щоб ніхто не прокинувся випадково… хоча, про що я думаю? Треба підібрати час, коли там нікого не буде, коли всі будуть десь іще. Хм… а я тим часом буду старанно хворіти, застудилася в тому снігу. Хм…

Алері трішки подумала і вирішила, що основа плану непогана. Якби в коридорах ще не було вартових. Хоч бери і по стіні лізь.

— Цікаво, а там балконів нема? — спитала Алері в чаю. Бо не будити ж для цього діла бабусю. Вона точно буде не в захваті від можливості таки здобути заповіт. — Треба вийти надвір і подивитися. З якого там боку ті покої?

Бабуся врешті прокинулася сама і застала онуку за розгляданням записки. Питати нічого не стала. Мабуть вирішила, що її чудовій дівчинці вже почали любовні листи писати. Так що далі вони чай з печивом пили вдвох. І саме за цим ділом їх застала компаньйонка. Не та, котра була минулого разу. Вираз обличчя в неї був, як у кицьки, котра несподівано взяла і гикнула. Таке ж безмежне здивування. Навіть шкода, що не підскочила злякано. Алері б з задоволенням подивилася.

— Що це таке? — нарешті спитала поважна пані, неповажно зморщивши ніс, мов внюхала щось неприємне.

— Чабрець, троянда, меліса і квіти липи, — назвала Алері склад трав’яного збору, котрий заварила і очима похлопала.

Поважна пані задумалась. Мабуть намагалася згадати як воно все впливає на шкіру дівочих обличь, про котру тут всі дуже піклуються і непокояться.

— Печиво, — нарешті сказала вона.

— Смачне, — озвалася бабуся. — Треба буде похвалити кухарів.

— Звідки воно взялося?

— От дивачка, — сказала бабуся Алері і пояснила компаньйонці. — Спекли його. З борошна, яєць, масла, ще якихось інгредієнтів. Навіть нотки якихось приправ відчуваються.

— Хто приніс? — уточнила пані.

— Я, від подруги, — посміхнулася бабуся.

Компаньйонка моргнула і не стала продовжувати цікаву бесіду. Мабуть задавати питання родичці головного тіньовика не хотіла.

— Сьогодні прогулянка, танці, а ви наїдаєтесь — пробурмотіла.

— Що ж ви не попередили, — сплеснула руками бабуся. — Я ж не готова.

— Чекаєм в Жовтій вітальні! Півгодини на збори! Будемо перевіряти, як ви умієте поводитись за столом. Не запізнюватися!

З чим і вискочила за двері, ще й зачинила їх з явним роздратуванням.

— Якась вона непослідовна, — задумливо сказала Алері. — То не наїдайтесь. То поводитись за столом.

— Може ви там розмовляти будете. Чи писати, — озвалася бабуся.

— Добре хоч не малювати.

Жовту вітальню Алері знайшла легко. Йшла вона туди в супроводі бабусі. Бо компаньйонка як вийшла за двері, так і зникла, наплювавши на те, що супровід підопічної взагалі її обов’язок.

Стіл виявився звичайним столом для спільних сніданків, обідів і вечерь. Довгий такий, покритий чорною скатеркою.

— Щоб плям не було видно, — хихикнула консте Масіна, як завжди руда і життєрадісна. Алері чомусь знову всадовили поруч з нею. А на бабусю бідні дівиці, котрі цим займалися, подивилися так, наче вона була самим злом і прийшла їх повбивати. Що з нею робити, вони явно не знали. А бабуся полегшувати їх участь не збиралася. Стояла собі, посміхалася загадково. — Щось твоя родичка зовсім сумна.

Алері подивилася на зовсім не сумну бабусю, але потім здогадалася знайти очима Лоту. На її погляд в дівчини вигляд був зовсім не сумний, а зло-зосереджений на її власному внутрішньому світі. Лота про щось думала і воно їй зовсім не подобалось. Мабуть план помсти придумує, вона те любить.

Іще одна причина якнайшвидше знайти заповіт і зникнути, відправитись додому.

— А тут балкони є? — спитала Алері у Масіни. Повинна ж від цього застілля бути хоч якась користь.

— Тут нема. А між гостьовими покоями один спільний і досить широкий для прогулянок. Тому дівчат там не селили. Завдяки тим балконам стільки дуреп з пройдисвітами повтікало. Навіть якась служниця примудрилася. А зараз втікай, не хочу. Просто зістрибуй собі в кучугури, вибирайся і вперед.

Алері уявила цю чудову картину і хихикнула.

— Ні, краще вже нехай пройдисвіт на руках через вікно виносить.

— Пройдисвіту доведеться через двері заходити, з коридору. Там же захист. Випускає всіх, впускає тільки тимчасового власника кімнати, — пояснила Масіна.

Розпитати далі не вийшло. Двері відчинились і в вітальню гордою павою зайшла якась немолода компаньйонка. Вона подивилася уважно на дівчат, махнула рукою і в кімнату стали заносити таці, накриті гарними кришками.

— Вас веліли добре годувати, щоб ви не знепритомніли перед королівським троном, — проскрипіла пані, вийшло в неї напрочуд неприємно. — Але ми не можемо втрачати час. Тому кожний прийом їжі навчить вас чомусь новому і важливому.