розділ 11

Цієї ночі багато людей в палаці, та й частині міста спали так собі. Хтось взагалі не міг заснути після того, як його щось немов штовхнуло, пройшло наскрізь і десь зникло. Комусь кошмари снились. В когось ноги мерзли і з невідомої причини бив безпричинний страх.

І якби їм сказали, що вони просто впіймали відлуння поганого настрою голови тіньової варти, а винувата в тому вічна королівська компаньйонка, вони мабуть і не повірили б. Бо люди ж таке не вміють. Таке вміють злі духи і інші нічні потвори.

Сам винуватець поганого сну подібних проблем не відчував. Мабуть тому, що він уже декілька днів не висипався і заснути міг навіть стоячи, притулившись плечем до стіни.

Але снилось йому…

Жіночий нігтик, як той котячий кіготь, злегка дряпав груди. Сковзив зверху вниз, повільно і чуттєво, змушуючи м’язи напружуватися, а долоні стискатися. Бо він, дурень такий, пообіцяв не хапати і не втримувати. Собі пообіцяв, їй, іще чомусь незрозумілому. І це була не та обіцянка, котру можна не виповнити. Якщо її порушити, щось станеться. Щось, що виправити буде дуже важко. Так що, не хапати, не втримувати, поки сама не захоче.

Дівчина нахилилась, темне волосся полоскотало груди і він з подивом помітив зашиту і захищену цілительською магією рану трішки вище серця. Неглибоку. Наче хтось намагався поцілити в серце, але мало того, що промахнувся, та ще й так і не зміг повністю продавити захист.

— Не смій більше так робити, — низьким, повним злого відчаю голосом попросила вона і на мить притиснулася щокою. — Не смій, інакше я сама тебе доб’ю, зрозумів?

— Так, — видихнув Тірен, знаючи, що безнадійно бреше і вона те розуміє. Спробував посміхнутися, хоча посміхатися чомусь було боляче і прокинувся, так і не встигнувши припіднятися і роздивитися обличчя дівчини.

Якийсь недоумок стукав в двері. Голосно і наполегливо.

Тірен сів. Трохи послухав стук. Іти й відкривати дуже не хотілося, хоч він і знав, що не заспокояться. Бо так стукати може або хтось, кого вже налякав король, достатньо для того, щоб навіть Крижаний Сокіл здавався не надто страшним, або чиясь зла на весь світ матінка котрій якийсь недобрий дух вклав в пусту макітру, що саме тіньова варта повинна була слідкувати, щоб її ніжну дочку ніхто не образив і не обманув. Такі матунки геть нікого не бояться. Тірену навіть іноді здавалося, що через відсутність мозку вони не здатні були зрозуміти, що боятися потрібно.

— І вам доброго ранку, — пробурмотів він, помітивши, що в щілину між шторами пробивається якесь кволеньке і сіреньке світло.

Думати хотілося про сон. Надто він був дивний за відчуттями. Тірен навіть запідозрив б в ньому пророчий, якби не повна відсутність потрібного дару в нього.

— Наведений? — спитав. — А ким і навіщо? Хтось думає, що я зараз покину всі справи і кинусь розшукувати незнайомку, а заодно і бажаючих штрикнути мене в серце? От робити більше нічого. І що з клятим захистом цього клятого палацу, якщо вже й сни хтось наводить?

Стукати не переставали.

— Щоб тобі якась тварюка по дурній голові стукала, — побажав Тірен.

Халат він надівав повільно-повільно. Бо злість знову піднімалась хвилею і дуже хотілося когось сильно налякати. Якщо подумати, то з миті, коли в палаці з’явилися перші дебютантки, це бажання постійно його переслідувало. Разом зі злістю. Бо ж ні виспатись не дають. Ні справами зайнятися. Ще матінка з тими дивачками. Матінки інших дивачок. Той посол, котрий намагався варту на воротах навіщось підкупити. І захист, котрий тримався собі століттями, саме зараз вирішив продемонструвати вся свої вади. І при цьому всі ладні присягатися хоч здоров’ям дітей, хоч власним, що ніхто сторонній в нього не втручався.

Дурня якась.

На диво, спокійним і стриманим він був за весь цей час тільки поруч з онукою бабусиної подруги і Мареком. Мабуть тому, що ні вона, ні він нічого від нього не хотіли. Навпаки, лиш би пішов скоріше по своїх справах, а в них і свої знайдуться.

— Мені потрібен вчитель для поводження з цією клятою емпатією навпаки, — нагадав собі Тірен. Потрібен, то потрібен. Але як тих вчителів шукати? Та й посада не налаштовує до довіри якимось незнайомцям. Але й вміння стримуватись таке собі досягнення. Марек правий. Рано чи пізно він вибухне і нікому мало не покажеться. Тірен зараз в це вірив. — Вчителя. Може вмовити якось приїхати того, котрий Марека вчив? І що б йому таке запропонувати?

Тірен не уявляв. Але з клятим подаруночком богів, чи чий він там, треба було щось зробити. Може назначити ту зеленооку халепу помічницею і нехай ходить слідом, раз поряд з нею спокійніше? Так неправильно зрозуміють.

Позіхнувши і з якоюсь дивною насолодою трішки послухавши стук, він все-таки відкрив двері і здивовано подивився на дівчину в плащі з капюшоном. Ту саму, котра спіднє недавно демонструвала.

Вона здивовано на нього вилупилась і недовірливо спитала:

— Голова тіньової варти?

— Він самий, — підтвердив Тірен, не уявляючи як на цю появу реагувати.

— Ага, — недобрим тоном сказала дівчина. — Ось воно як. Ви все підлаштували! Разом з цією старою відьмою, котра зі своєю заздрісною, мерзенною чужачкою-онукою носиться! Хочете, щоб я додому поїхала?! А не дочекаєтесь! Та я самому королю поскаржусь, раз ніхто інший мене захистити не може! Ось вам усім!

Вона піднесла до носа Тірену кулачок, помахала туди-сюди, потім розвернулася, стрімко, аж поли її плаща по ногах плеснули, і пішла собі. А Тірен залишився стояти, відчуваючи, що палац прокляли і тепер в ньому постійно буде відбуватися якась дичина. Він навіть з незрозумілою йому самому надією подивився на вартових, котрі стояли найближче до дверей його покоїв. Але і в них на обличчях було стільки нерозуміння, що він вирішив нічого не питати.

— Дурепа якась, — сказав і пішов досипати. Бо день буде важкий. Не може він бути легким, коли так почався.