розділ 10

До покоїв Астін довів її без жодних пригод. Навіть ніякі чорні димки ніде не з’являлися. Мабуть соромилися. Або не хотіли показуватись одній тільки Алері, потрібно щоб іще й один крижаний тіньовик своє дзижчання почув, бо інакше нецікаво і некомплект.

Біля дверей добрий маг посміхнувся і без нагадування пообіцяв вивідати де живуть родичі такої милої дівчини. Алері подякувала, посміхнулася, попрощалася і просочилася за двері. А потім так під ними і сіла, бездумно дивлячись на двері кімнати, в котрій спала бабуся. Почувалася дівчина дивно. Настільки, що не помітила як і коли витягла з торби невелику ковбаску і стала її їсти.

— І хто так робить? — спитала врешті сама в себе і здивовано подивилася на ковбасу. Смачну, треба сказати. — От хто так робить?

І справа була не в ковбасі. Справа в там, що одна чудова дівчина, котра хотіла тихенько приїхати, тихенько знайти заповіт і по можливості якомога швидше зникнути, взяла і привернула до себе увагу кого тільки можна. В цім списку короля якось підозріло не вистачає. А так чоловік принцеси — є. Голова тіньвої варти — є, дякувати бабуся і незрозуміло чому. Учень придворного мага — є. Ще та руденька дівчина, робітники кухні так що вона вже фактично знаменитість для прислуги. Знову ж бабусина подруга. Та й вартові не сліпі і вони чудово бачили, як вона тинялася по коридорам, а потім звідкись поверталася з Астіном. Добре хоч тіньовик потаємними ходами провів.

— От і хто так робить?

Алері зітхнула і спробувала себе заспокоїти тим, що тепер точно буде сита, та й маскувальну форму покоївки викрала. А іще, можливо, дійсно скоро буде знати, де ж ті покої «улюбленого» дядька. А то бабуся їх розшукувати не спішить. Можливо вона взагалі поїхала в палац разом з онукою, щоб познайомити її з «чудовим хлопчиком» Тіреном.

— Ні, треба спати. Точно треба спати.

Тірен.

Марек теж вважав, що треба спати. Про що прямо сказав голові тіньової варти і врешті просто виштовхав його в коридор, пообіцявши обов’язково про щось подумати. Про що саме, він не уточнював.

Але спати Тірен не міг. Точніше боявся. Було відчуття, що якщо він засне, палац кригою покриється. В цю кригу трансформується злість, котра в ньому тихо кипіла і нікуди діватися не хотіла. І треба було хоча б з частиною причин цієї злості щось зробити, бо ж не втримається і хтось ще заїкатися випадково почне. Отримає собі подаруночок від ненавченого емпата. Неприємний, але щирий. І боятися стане іще більше.

Тихо видихнувши і потримавшись трішки за прохолодну стіну, чоловік кивнув сам собі, а потім рішуче пішов будити ідіоток. А як іще назвати поважних пані, котрим доручили не таку вже й важку справу — знайти якесь кляте заняття для дебютанток, щоб вони по палацу безцільно не тинялись, і продемонструвати, що їм тут не дуже раді, щоб не надумали залишатися після свят. А вони що зробили?  А все можливе і неможливе, щоб голодні дівчата не могли заснути і думали де б взяти їжі.

— Навіть цікаво, хто придумав ось це їм доручити? — спитав сам себе Тірен, він був не в курсі. — Знайшли б їм якихось чоловіків і змусили танцювати, готуватися до балів. А то раптом хтось танцює недосконало? Так ні, годують як тих хом’ячків.

Що їдять хом’ячки Тірен не сильно знав, але точно небагато і навряд смажене м’ясо великими порціями.

На те, як він підходив до покоїв пані Фіски — головної над компаньйонками, кілька вартових дивилися дуже уважно і з явною цікавістю. Пані була немолода, негарна і по характеру чиста відьма зі страшних казок. Як ті відьми, вона вміла зображати добру стареньку, котрій не завадить допомогти, а в наступну мить перетворювалася на таку фурію. Що з жінок її, мабуть, тільки принцеса Ромна й не боялася. Може ще й Алері не боялася, але вона взагалі довгий час не знала про існування цієї пані — не цікава їй була дочка мервої майже безродної фаворитки, в котрої навіть родичів, з котрих можна б було отримати хоч якусь подяку, не залишилось. А потім пані дуже вчасно перестрів Марек і сказав щось таке, що вона навіть королю жалітися не насмілилась, хоч і грозилася.

— Розкажу їй про плани дівчат з тепленькою водичкою, — пробурмотів Тірен, відчинивши двері вітальні. — Нехай дивується.

Вриватися в спальню він не став. І не хочеться якось, та й навіщо, якщо на столику стоїть такий чудовий дзвіночок з гарно пов’язаною стрічкою.

Тірен спіймав себе на тому, що неприємно посміхається. Схопив дзвіночок і закалатав ним так, наче на пожежу. І ще й магії додав, щоб пані не змогла цей дзвін проігнорувати.

З коридору боязко заглянув вартовий, але одразу зник. Потім примчалась заспана і захекана служниця з фартуком на плечі, мабуть прикріпити його до сукні не встигла. На голову тіньової варти з дзвіночком вона подивилася великими, переляканими очима, а потім дерев’яно поклонилася.

— Розбуди її, — коротко велів Тірен, намагаючись не лякати нещасну ще більше, і вказав на двері. А то ще вискочить в коридор і помчить будити першу жунку, котра на шляху трапиться.

Ага, посеред коридору спати буде.

Служниця знову поклонилася і кинулася до дверей. Відчинила вона їх з другої спроби, заскочила в кімнату за ними і там одразу почала волати пані Фіска. Сокіл навіть розібрав, що волає вона про не висплюсь і потрібні сили.

— А як мені потрібні, бо ж не втримаюсь, — пробурчав він.

З коридору знову заглянув вартовий.

Тірен, зрозумівши, що пані не поспішає принципово, знову задзвонив. І Фіска з роду Барра нарешті зволила вийти. Подивилася, як на лайно під ногами, потім, схоже, згадала хто він такий і зобразила граційний, вивірений поклон, в купі з готовністю служити і допомагати.

— Так… — дуже «ласкаво» сказав Тірен.

Бідна служниця, котра йшла за пані аж гикнула.

— Мені дуже цікаво, хто вирішив годувати юних панянок, гостей короля, саме так, як їх годують, — продовжив Тірен.

І навіть сказати про те, що дівчата вже шукають їжу, не встиг.