розділ 9

Тірен, схоже, не полишав надії на щось чоловіка принцеси вмовити. Наприклад на те, щоб попрацювати в якості тіньового вартового. Мареку те було не особливо цікаво і він погоджувався хіба що на консультанта. Але ж головний тіньовик тут впертий і просто так не відчепиться, тому розмова продовжувалась.

Алері задрімала в кріслі. На якийсь час провалилась в сон, в котрому обіймалася з Тіреном з роду Омола. Причому, вони стояли на вершечку якоїсь підозрілої, покритої шаром криги скелі, навкруги сніжними вихорами закручувався вітер, трохи нижче білими пасмами рухався туман, а в самому низу, там де було голе рудувате каміння, ходили якісь люди. Можливо когось шукали. Можливо навіть їх.

А найдивніше в цьому сні було те, що Алері було тепло і затишно.

— Мабуть в кріслі пригрілася, — пробурмотіла дівчина, випірнувши зі сну.

Чоловіки її почули.

Марек нагадав, що дівчину потрібно повернути в її покої, а не тримати коло себе в якості свідка. Мабуть на випадок, якщо він з дуру на щось невідоме погодиться.

Тіньовик мабуть вирішив його дотиснути, чого б воно не вартувало, і заговорив про служницю, котра доведе і не заблудиться. Алері так не хотілося цю торгівлю слухати, що вона стала придумувати план, як розшукати в палаці дядька і швиденько його обікрасти. Все підозріле забрати, а потім десь сісти і розбиратися. Ну, чудовий ж план, правда? А головне — здійснений.

І коли в вітальню прийшов симпатичний шатен, вона дуже здивувалась. І вирішила, що служниці тут як і компаньйонки дуже дивні. А виявилося, це учень одного з придворних магів, котрому не пощастило десь чергувати. Тому його й викликали. Повинен же хтось дівчину бабусі повернути, поки бідна старенька її розшукувати не почала.

Маг на Тірена, котрий ось це говорив, дивився так, наче точно знав — принцесин чоловік його покусав і чимось заразив. Ось точно-точно.

— Божевілля якесь, — пробурмотіла Алері, коли нарешті вийшла з тієї кімнати.

— Це в них традиція, — відізвався маг і привабливо посміхнувся. Він взагалі був привабливий, дуже навіть і в її смаку. Досить високий, постава така ще, погляд спокійний, посмішка. Прямо видно, що цьому хлопцю варто довіряти. Можливо оманливе враження, але у відповідь Алері посміхнулася. — Відтоді як одна пані, родичка молодших принцес, вона з посольством приїхала… так ось, ця пані якось ляпнула, що майстер Марек обкрутив принцесу, щоб спочивати на перинах, проїдаючи статки. Дивна була жіночка. Але йому сподобалося. І тепер Соколу постійно доводиться його вмовляти. Бо який же це спочинок, коли тіньовика зображаєш?

— Була? — перепитала Алері. Бо вона б після такої заяви дала тій пані направляючого копняка додому, чиєю б вона родичкою не була. Але, нажаль, походження не настільки вражаюче, щоб дозволити собі подібне.

— Її власне посольство зі скандалом додому відправило. Король і так злий був вчергове. А тут іще якась пані дозволяє собі про його сім’ю щось говорити і дочку дурепою фактично обзиває. Мабуть вважали, що після цього він до них подобріє.

— Спрацювало? — спитала Алері, розуміючи, що побачити роздратованого короля ніколи не мріяла і надалі мріяти не почне. Так що пошуки прискорити і придумати привід для втечі з цього палацу.

— Ні, — знову посміхнувся маг. — Я, до речі, Астін.

— Алері, — представилась дівчина. Він же ім’я роду не назвав. Чого б їй у відповідь те робити? — Дебютантка.

— Сокіл впіймав вас, коли ви ходили по підвалу в пошуках ковбаси? — спитав маг.

Алері кліпнула і обережно сказала:

— Коли ходила по коридору для слуг в пошуках кухні. Хтось ковбасу шукав?

— Чотирьох вже виловили. Точніше, трьох дівчат, дві парою ходили і здригались від кожного звуку. Як вони вищали, коли вартовий запропонував провести їх до покоїв. Четвертим був чоловік. Йому якась роздратована і голодна красуня наказала засунути букет, котрий він нарвав в оранжереї, в якесь неприємне місце, він не признався в яке, і принести краще букет ковбас.

Алері хихикнула. Яка рішуча красуня, це ж треба.

— А купити він не здогадався?

— Так ніч, зима, купувати темно, холодно, страшно, раптом грабіжники десь сидять, його чекають. А там іще коня сідлай. Шукай заклад, де ту ковбасу посеред ночі продають. А в палаці є підвал з винами, сирами і ковбасами.

— Дивак який.

— Ага, — погодився Астін і знову дуже привабливо посміхнувся. — Сказав, що ми його кохання вбиваємо. Аж захотілося вручити йому ковбасу і подивитися, що буде далі.

Алері погладила торбу, в котрій в неї теж була ковбаса і втішила себе тим, що вона не єдина додумалася пошукати їжу, раз не дають. Так що вже не сильно виділяється. Мабуть. Ще б тепер якось дізнатися, де саме «улюблений» дядечко живе. Бо висліджувати за допомогою магії, враховуючи місцеві дива і захист, в котрому чиїсь учні щось недороблювали в свій час, то таке, надто ризиковане. Дівчина подивилася на супутника, подумала і вирішила, що гірше не буде. Розповідати дорогим родичам про те, що вона ними цікавилася, цей маг точно не стане. В нього що, інших справ нема? Звісно є. Принаймні дебютанток по покоях розводити і не давати їм зображати мишине нашестя в підвалі.

— Астін, — сказала вона невпевнено і постаралася сумно посміхнутися.

— Хм? — припідняв брову маг.

— Ви випадково не знаєте де хто з гостей живе? В мене не надто добрі стосунки з родичами. Одна з двоюрідних сестер мене взагалі ненавидить. І не хотілося б випадково опинитися десь поряд з їх кімнатами. Бо ще щось не те подумають. Скандал вчинять.

І очима наївно покліпала.

— Знаю більш-менш. Але якщо потрібно, можу взнати точно. І хто ваші родичі?

Який добрий маг.

— Баронство Санс, це на півночі. Дядько Мірт голова роду, мій батько був його братом, — обережно пояснила Алері.

Він задумався.

— Ні, не пам’ятаю. Але можу взнати.

І Алері вдячно йому посміхнулася. Схоже одна з прогалин в її плану успішно затягувалась.