6 (2)

Все-таки чогось Тірен в жінках не розумів. Взяти хоча б його матінку. Він їй більше тридцяти разів сказав, що не має наміру одружуватися саме зараз взагалі, не кажучи, щоб зробити дружиною котрусь з тих дивачок, з котрими вона знайомити намагалася. Чому дивачок? Ну, не називати ж юних панянок ідіотками, негарно воно якось.

Чому ідіотками? Бо він, наприклад, не дуже-то й прагнув наближатися до того, що його лякає, хоча враховуючи роботу робити те було важко, а то й неможливо. Не хотів спілкуватися з неприємними йому людьми. І тим більш, нізащо б не погодився народжувати з ними дітей. А ці тремтять від страху, дивляться так, наче точно знають, що він їх зжере, одна ще й з подружкою приїхала, котрій нікого не соромлячись, говорила, що помре на місці, якщо цей крижаний Сокіл до неї доторкнеться. І при цьому хотіла за нього заміж. Бо ж сім’я, титул, статки і вона буде така гарна в тій сукні зі сніжинками.

Навіть цікаво, як вона собі уявляла шлюб, щоб чоловік в тому шлюбі до неї не торкався? Чи їй головне надіти сукню, сходити в храм, а там і помирати можна?

Кархаранара, як би сказала одна майже дебютантка.

Дебютантки, до речі, теж вирішили не переставати його дивувати. Враховуючи, як весело їх розважали, він розраховував, що всі заморилися і сплять. Так що він тихенько пройдеться в тиші і спокої, може якісь відхилення від звичного фону помітить, от те дивне дзижчання на грані слуху, котре вже кілька разів вловлював недалеко саме від дебютанток. Може там взагалі хтось родового привида навіщось привіз с собою і тепер на нього дивно реагує захист палацу.

Ага, пройшовся. В тиші і спокої.

В одній зі спільних віталень дівчата сварилися на чотири голоси і обзивали одна одну так, наче він випадково переплутав двері, пройшов казкове портальне вікно і опинився в борделі. Постоявши в потаємному проході коло слухової щілини і трішки послухавши, Тірен з подивом зрозумів, що панянки з’ясовують у котрої найдовший ніс, у кого найкривіші ноги і котра з них розлякає половину нежонатих чоловіків королівства. Аж захотілося подивитися на них поближче. Може котрусь взяти на службу і відправляти до особливо нахабних шпигунів? Нехай ходить, розлякує.

Ще в одній вітальні дружно і завзято обговорювали в воді якої температури краще топити компаньйонок. Він аж заслухався.

Те, що обговорювали чоловіків, котрих навіть не бачили, його не здивувало. А те, що якась обізвала «таким красунчиком» саме його було навіть приємно.

В одній з кімнат шуруділи і хрумкали, наче там завелася велика миша і догризала меблі.

Ще в одній чихали і вимагали принести те кляте зілля, привести хоч відьму з Чорної гори, приготувати хоч з тарганів і слимаків, але позбавити цих клятих шмарклів. Бо сил більше нема це неподобство терпіти. А начхати на самого короля звісно було б весело, її б точно запам’ятали, як ту, без спідниці котра, але батько нажаль не зрозуміє.

Покликати лікаря панянці чомусь в голову не приходило. Відьма з гори мабуть в її світогляді надійніше лікує застуду.

Ніяких дивних вібрації і дзижчання ніде не було. Взагалі складалося враження, що серед дівчат нема жодної обдарованої хоча б якоюсь магією.

Або те дзижчання відчувало його наближення і ховалося. Він вже намагався підійти до нього ближче, навіть зміг два рази зорієнтуватися з напрямком. Але при наближенні до джерела тих звуків, чи вібрації, чи що б воно не було, от те відчуття згасало, розмазувалося, наче було краплею чорнил в воді. Спочатку бачиш ту темну пляму, але поки до неї доходиш, воно розчиняється і зникає.

Відірвати Марека від дружини, з котрою він носиться, наче вона з кришталя, і змусити працювати хотілося все більше. Може хоч він зрозуміє, що воно таке. Чи той його родич з храму, Несплячий котрий. Або вони нарешті пояснять, що дзижчить у нього в голові, треба спатоньки, а не по потаємних ходах за дівочими кімнатами тинятися. А ще краще одружитися, відмовитися від посади і поїхати кудись на північ. Кажуть, там є ліси, в котрих можна вполювати білих вовків. Ага, тих самих, казкових, котрі королеву снігів на санях возять.

— Ненавиджу свята, — ледь чутно пробурмотів Тірен, доторкнувся долонею до панелі і вийшов з потаємного переходу в звичайний коридор коло сходів. І навіть не зрозумів відразу, що ж таке побачив, лише через кілька секунд розібрався, що це дівчина ходить туди-сюди, може навіть дебютантка.

— А ви що тут робите?! — спитав скоріше від несподіванки, чим тому, що було так уже цікаво.

І що зробила ця навіжена? А вона пискнула, наче її душили, смішно підскочила, розвернулася і шарахнула по ньому поривом вітру такої сили, наче була майстром бою і підробляла бретером на магічних поєдинках. Тірена, точніше Тіреном ударило об стіну і це було просто чудово. Бо якби напрямок пориву був іншим, летів би він в кінець коридору і добре якщо не через вікно, там воно якраз було. Захист захрумтів, наче був з хрусткого паперу, в котрий цукерки загортають, але витримав. Тільки світлі полоси по ньому пробіглися. Тірен відліпився від стіни, зорієнтувався, інстинктивно кинувся за навіженою, бо вона вирішила утікати по сходах вверх, і зробив це дуже вчасно. Бо ось ця дівиця, котра могла б найманим вбивцею підробляти, так, заради карманних грошей, примудрилася зачепитися плащем за перила і ледь не полетіла головою вниз на підлогу. Ледь її впіймав.

— Кархаранара, — з відчаєм сказала вона замість вдячності. Мабуть роздивилася.

— Саме воно і є, — не став сперечатися з красунею Тірен. І відпускати теж не став, хоча вона смикнулася. — Що ви тут робите?

— Вчорашній день шукаю! — з викликом відповіла вона.

— І як?

— Всі кажуть, що вчора був, а сьогодні вже нема.

Яка дивна розмова.

— Алері, що ви тут робите посеред ночі? Тут взагалі слуги ходять, а не дебютантки.

— Заблукала? — спитала вона з викликом, мовляв, сам собі щось придумай, чого причепився?

— Я голова тіньової варти і коли хтось поводиться підозріло…