5 (2)

Компаньйонкам точно хтось велів розважати дівчат якось так, щоб вони врешті скинулись грошима і найняли найдорожчу відьму столиці, щоб їх усіх прокляла.

Малювати, на щастя, сьогодні не довелося. Поки потрібно було подумати, намалювати ескізи майбутнього малюнка, дочекатися поки видадуть пензлі і фарби. Алері навіть почала сподіватися, що про малюнок врешті забудуть.

Обід, котрий якось непомітно настав, поки відігрівались, знайомились і слухали «дуже цікаву» лекцію про справжні жіночі чесноти, був не набагато кращим сніданка. Кашка, котру можна було по бажанню приправити медом, якісь незрозумілі паростки і дві тонюсінькі смужки світлого м’яса, якраз, щоб апетит розпалити.

Після обіду дівчат відправили спати, бо шкіра, колір обличчя, та й взагалі. Через годину обіцяли розбудити.

Розбудили, правда, години через три. Алері за цей час встигла вмовити бабусю щось намалювати, випитавши у подруги де взяти потрібні пензлі з фарбами. Сама накидала малюнок. Хотіла кущі, дерева, ялинку. Але ялинка дивним чином перетворилася в крижаний палац, гарний такий, витягнутий вгору. А кущі якось дивно зацвіли, замість того, щоб бути покритими снігом. Та ще й щось підозріло схоже на озеро перед палацом з’явилося.

І ось як малювати в подібній ситуації? Добре хоч на малюнку нічого не ожило і не вискочило погуляти, як те чудовисько, котре тітоньку налякало, а потім просто розтануло, тільки легкий відголосок магії деякий час в кімнаті висів.

З іншого боку, а навіщо вриватися в кімнату юної дівчини з дивними звинуваченнями про якусь брошку, з котрої щось відпало? Особливо тоді, коли дівчини там нема?

Після пробудження дівчатам з якогось дива вирішили провести екскурсію палацом, наказавши не звертати уваги на чоловіків. Навіщось видали плащі з глибокими капюшонами. І водили ледь не до вечора. Нещасні діви, котрі замість того, щоб взутися у щось зручне, взулися в щось гарне, до кінця цієї прогулянки ледь не плакали. А всі ті королі, королеви, принци, принцеси, маршали, чиїсь фаворитки, якісь взагалі незрозумілі королівські родичі, а може й не королівські злилися в одне незрозуміле обличчя. Та покажи хтось зараз Алері справжнього короля, вона б його не запам’ятала. А ці садистки пообіцяли завтра дівчат розпитати, щоб впевнитися, що вони все запам’ятали. І це вона ще намагалася слухати, а не тихо проклинала сходи, килими і власне взуття.

Вечеря була легка. На вечерю видали яблуко і чашку якогось запареного сіна. Алері принюхалась, вловила щось знайоме і вирішила цю гидоту взагалі не пити. Навряд отруять, але той запах в неї асоціювався з ліками. І навіщо воно їй потрібне? Для гарного кольору обличчя? Так тут краще б з’їсти щось окрім яблука.

— А може вони вважають, що годувати нас повинні родичі? Купувати десь в місті ковбасу з хлібом і робити бутерброди, — сказала руда консте Масіна. І в її голосі було стільки ніжності, скільки не в кожної надто романтичної пані почуєш, коли вона описує чоловіка своєї мрії.

Вона знову сиділа коло Алері. Чи вирішила, що вона найадекватніша і не стане нічого підсипати в напій. Чи просто так склалося. Лота сиділа одна і кидала на Алері вбивчі погляди, повні ненависті і зневаги. Всім іншим було все байдуже. Вони тихо хрумтіли яблуками і ледь не засипали за столами.

— Дивно все це, — сказала Масіна.

— Зате спати всі будуть, як убиті, — відізвалась Алері.

Сама вона спати не збиралася, не відразу. Коли, після іще однієї лекції про чесноти і красу, сумнівну, як сказала Масіна, дівчат відпустила по кімнатах, вона дуже постаралася не заснути.

Бабуся точно спала в своїй кімнаті. На щастя, вона не намагалася брати з онуки обіцянки не тинятися палацом вночі і не намагатися шукати заповіт, чи щось інше. Брехати їй не хотілося, ще образиться.

Та й заповіт поки шукати Алері б не ризикнула. Вона навіть не знала де дядька Мірка поселили. Але вона знала, де можна взяти форму служниць і як відшукати кухню. І те, і інше їй було дуже потрібне. Не вмовляти ж бабусю красти їжу зі стола подруги, а може й короля.

З покоїв Алері виходила обережно-обережно, готова вдарити магією, якщо хтось спробує її ловити і чогось від неї хотіти. Бо про палац різні чутки ходили. Хтось говорив, що тут навіть принцесу ледь не вбили.

Вдягнула вона темну сукню і плащ з капюшоном, котрий компаньйонки не забрали, а сама Алері не кинула в спільній вітальні їхньої групи дебютанток. Повинна ж від цих дивачок бути хоч якась користь. І навряд вони ті плащі рахували.

По коридору вона не кралась. Бо коли там стоять вартові то тут, то там, крастися буде тільки дурепа. Іде дівчина по своїх справах. Яке кому діло? Може їй не спиться і вона вирішила погуляти, щоб сон зловити.

Потрібні вузькі сходи вниз вона знайшла, спустилась по них в такий же вузький коридорчик, а там відшукала і потрібну кімнату і шафу і навіть сукню свого розміру. А потім виявилося, що вона не продумала, як те все буде нести в свої покої. Вартові ж в коридорі. І не перевдягнешся прямо тут, бо тоді власну сукню нести треба.

— Що ж я така недолуга? — здивувалася сама собі Алері, трішки подумала і взяла сукню більшого за свій розміра. Вона чудово налізла на її власну і під плащом навіть не дуже було видно, що вона формена.

Фартух, нарукавники і чепчик Алері прилаштувала за поясом так, щоб плащ те діло прикривав і майже щаслива вийшла назад в коридорчик. Тепер потрібно було знайти кухню і в когось випросити щось їстівне. В те, що там нікого нема, зовсім не вірилось. Розмовляти зі слугами Алері ніколи не стидалась, тому знала, що коли в будинку купа гостей, помічниці кухарів по черзі вночі заготівлі роблять, щоб на ранок зварити щось свіженьке, не витрачаючи зайвого часу на підготовку. Так що в кого просити точно буде.

В коридорчику Алері чомусь спочатку пішла не в той бік, але швидко зорієнтувалася і поспішила до сходів. І навіть зробила перший крок на них. Коли справа, зі стіни, вийшла незрозуміла постать і тоном, котрий був здатен заморозити половину палацу, спитала: