розділ 5

— Вони знущаються, точно знущаються, — ледь не ридала нещасна красуня, котра не здогадалася надіти рукавиці, чи хоча б заховати руки в рукави. Сиділа вона коло столика над срібною мискою, в котру незворушна служниця підливала холодної води, бо не можна одразу он ті культяпки в теплу, гірше буде. — Я батькові поскаржусь, він їм…

Кілька дівчат сиділи прямо на килимі коло каміна. Одна притопувала і розмахувала руками, ні на кого не звертаючи уваги. І жодна навіть не почала малювати ескізи в виданих зошитах. Алері, наприклад, взагалі не розуміла, чому ті пані вирішили, що всі дебютантки до одної вміють малювати. Вона сама вміла, але не хотіла те робити. Бо малюнки в неї іноді чи оживали, чи виходило щось зовсім не то, один раз тітонька налякалася і потім іще з пів року в кожній тіні демонів бачила. І коли то буде просто малюнок, а коли вплине її нетипова магія Алері не знала і в процесі малювання не відчувала, що в результаті вийде.

— Давайте на них наскаржимось! — голосно і гордо запропонувала білявка, котра виперлась міряти сніг в туфельках. Зараз вона сиділа закутана в плед як гусінь і відмочувала ноги в іще одній срібній мисці. Коло неї теж стояла служниця, котру вона, мабуть, вважала меблями. Інакше б задумалася, а чи варто при ній ось це пропонувати.

— А вони скажуть, що завадили тобі прошмигнути до якогось красунчика і запропонують перевіритись в храмі, — фиркнула іще одна білявка, висока і схожа на воїтельку.

— Не посміють! Мій батько…

Алері видихнула, закрила вуха руками і задумалась. З малюнком треба було щось робити. Ні, вона не вірила, що її через його відсутність відправлять додому, але навіщо собі додавати проблем, привертати надмірну увагу? Нічого кращого ніж попросити намалювати бабусю, а потім якось те діло підмінити, якщо малювати доведеться в тісній компанії і у всіх на виду, в голову їй не приходило. Правда, з підміною теж були проблеми.

— Та не посміють вони! І взагалі, не падац, а якийсь будинок божевільних! — підвищила голос білявка так, що ігнорувати її було неможливо. — Мій батько…

Алері підняла голову, причому дуже вдало. Прямо навпроти неї в дверях стояв Тірен з роду Омола. Стояв собі, підпирав плечем одвірок і мав вигляд крижаної скульптури, котру хтось навіщось туди приніс. Гарної такої, але зовсім неживої. Тільки очі рухаються. І дивився він не на дівчат, він навіщось дуже уважно оглядав стелю. Алері могла б заприсягнутися в цьому. І одразу згадалась та незрозуміла димка.

А потім він, мабуть, відчув, що вона на нього дивиться. Подивився на неї, смикнув кутком губ, відступив назад і зник, наче розчинився в коридорній тіні.

— І що б це значило? — спитала саму себе Алері.

— Ніхто не посміє ігнорувати мого батька, навіть король! — продовжувала виголошувати білявка і найрозумніші дівчата потихеньку від неї відходили. Бо стверджувати що король чогось не посміє у власному палаці, якось надто самовпевнено. — Нехай тільки спробують ще раз з мене познущатися! Вилетять звідси гусей під найближчим лісом пасти!

— Угу, прямо так, зимою, — пробурмотіла Алері.

Рудувати дівчина, котра сиділа поруч з нею на софі, тихо фиркнула.

— Нас мали вчити танцям, а не морозити під тими кущами!

— Так ти танцювати не вмієш, — зі співчуттям сказала темнокоса і досить огрядна дівчина. — Так попроси свого батька терміново вчителя тобі найняти. Часу ж зовсім мало.

Хтось несміливо хихикнув. А білявка обдарувала темнокосу таким поглядом, що вона б мала впасти замертво. Але чомусь той погляд не спрацював.

— Давай, розкажи мені, що мені тут не місце, — запропонувала. — І я подивлюсь як твій батько проведе свої кораблі через протоку Риф, якщо ми там ланцюги з дна піднімемо.

Білявка завмерла з привідкритим ротом, трішки подумала і нарешті замовкла.

А пані ворони немов саме цієї мити чекали. Трійця їх представительок велично запливли в вітальню, мов ті лебеді, окинули трохи відігрівшихся дівчат зверхніми поглядами і запропонували:

— Давайте познайомимось.

Причому хором запропонували, немов довго те репетирували і саме тому в цій вітальні не з’явилися одразу.

І хто стане сумніватися, що вони знущаються? Іще б знати, навіщо воно їм, чомусь не вірилось, що якісь компаньйонки з власної ініціативи вирішили наживати собі ворогинь. Принаймні Алері в це не вірила. Та й з чого б головному тіньовику спостерігати за дебютантками? Не в неї ж він закохався з першого погляду.

Алері вирішила бути дуже обережною і стала слухати хто є хто.

Криклива білявка в туфельках врешті виявилася дочкою цілого графа, причому небідного, бо вдало одружився на єдиній дочці якогось мореплавця, може навіть пірата, про що Алері шепнула сусідка по софі. Огрядна чорнявка була всього лише баронесою. Всього, якщо не зважати, що те баронство більше того графства майже втричі, та ще й засіло по обидва боки протоки з Внутрішнього моря, насправді досить великого ледь підсоленого озера, до моря справжнього. Інші дівчата були здебільшого теж різного ступеня близкості родичками баронів. Іще дві графські дочки були явно подругами і ніхто інший їх не цікавив. Дівчина поряд з Алері виявилася консте, островітянкою, і її титул одного часу вважався навіть королівським, але зараз титул як титул. І чого та любителька туфельок доводила свою важливість, Алері не дуже зрозуміла. Зате нарешті зрозуміла як опинилася в одній компанії з Лотою і Найкою. Жереб так дебютанток по групах поділив. Бо всі разом в жодну вітальню б не помістилися.

— Бідний король, — пробурмотіла Алері, уявивши, як він буде сидіти на троні, дивитися на безкінечну вереницю дівчат в сукнях однакового кольору зі схожими прикрасами, вислуховувати як їх звати, дивитися на поклони, а потім іще намагатися не заснути, поки вони про себе розповідають. Бо деякі чомусь вважають, що сказати треба якомога більше, інакше не запам’ятають і зіллється вона в своїй білій сукні зі стіною. І так її там і забудуть.