4 (2)

Компаньйонки мабуть вважали своїм священним обов’язком розважати майже дебютанток. Або розважатися за їх рахунок, що на даний момент здавалося Алері більш правильним варіантом. Причому, навіть смерть не була б достатньою причиною, щоб в тих розвагах не приймати участь. А вже чиясь хвороба, то взагалі надумана дурня. Не кажучи вже про те, що хтось мав сумнівну честь продемонструвати всім бажаючим дивитися свою нижню білизну.

В вишиванні пані компаньйонки мабуть розчарувались після того самого демонстрування білизни. Тому вони вирішили вигнати підопічних на вулицю, бо хто ж ризикне заманювати чоловіків спіднім, коли ти стоїш по коліно в снігу, вітер старанно намагається кинути його тобі в обличчя, або намести навкруги тебе, перетворивши на казкову дівчинку зі снігу. Ні, сніг не йшов, вітер піднімав той, що випав вчора. Мороз додавав дівчатам бажання вижити, впіймати компаньйонок десь в темному коридорі і зробити їм щось погане. Наприклад відібрати шубу і вигнати бігати навкруги палацу.

І це Алері ще запізнилася, за що отримала усну догану і смішки з боку дівчат, бо зобразила дурепу і розповіла як заблукала, пішла не туди, повернула не там і взагалі злякалася. Добре хоч добра служниця вивела.

Дійсно добра, вважаючи, що застала благородну дівицю за кражею форменої сукні в пральні. Що їй після цього говорила, Алері не дуже пам’ятала, але, мабуть говорила щось правильне, бо отримала не обіцянку розповісти все варті, а пояснення де взяти суху і чисту форму, раз вже так чиїсь очі сподобалися і так лякають родичі.

Дівчата, котрі не запізнилися, зі всіх сил куталися в кожухи і шуби. Найгірше було тим, хто не підозрюючи нічого поганого, одягнувся гарно і тепер їх шубки, широкі, прикрашені мереживом на рукавах, піддував вітер і змушував красунь пританцьовувати. Дехто навіть вийшов без шапок, зате з чудовими зачісками і ці нещасні більше за всіх були схожі на казкових сніжних дів. Одна примудрилася випертися в туфельках, на що не перестаючи скаржилася, можливо сподівалася, що її відпустять перевзутися, вона ж чиясь там дочка. Дівчата, чиїй свідомості мороз був достатнім приводом, щоб закутатись ледь не в плащ північного гірського стрілка, наплювавши на вигини фігури, сховати тендітні ручки в муфти, а половину обличчя під шарф, насмішкувато дивились на модниць і красунь. Одна дівчина задубілими рукавичками витирала носа, з котрого відверто текло і старалась робити це непомітно, виходило так собі. Дві точно були хорошими магами і вміли себе зігрівати за допомогою магію. Ще декілька грілися за допомогою амулетів і на них дивилися з ненавистю всі замерзлі красуні.

Алері подумала, помилувалася засніженими кронами дерев, сніжними кулями в котрі перетворилися кущі (цікаво, як тут жасмин шукати?), біло-зелені сосни, котрі намагалися заховати за собою якийсь паркан, видихнула і тихенько розкрутила магію. Не сильно, щоб було непомітно, але мерзнути їй не хотілося.

Компаньйонки, котрі в своїх чорно-сірих шубах були схожі на зграю ворон, про щось розмовляли. Мабуть радились. Чи чекали поки підопічні перетворяться в бурульки. Дівчата тихо пританцьовували в снігу, деякі судячи з виразу на обличчі проклинали той день, коли вирішили бути прекрасними зимніми дебютантками в білих сукнях зі сріблом і побувати на всіх зимніх балах, котрих втричі більше, ніж літом.

І коли компаньйонки наговорились і пішли до замерзаючих дівчат, на них всі вилупились з таким очікуванням, наче вони зараз вручать кожній по нареченому мрії і відпустять з миром хоч на бали, хоч додому, хоч на острови далекого півдня з піратами і солодкими екзотичними фруктами.

— Помилуйтесь зимньою красою, — сказала одна ворона, мабуть найголовніша і махнула рукою в напрямку сосен.

Дівчата переглянулися, досить дружно помилувалися ненормальною, котра вивела їх на мороз і вітер заради такої дурні, подивилися пуд ноги.

— Завтра ви будете малювати зимні пейзажі, так що запам’ятайте, — веліла пані.

— Я б краще з вікна подивилася, — тоненьким голоском з тремтінням сказала якась нещасна за спиною Алері.

— Через вікна погано видно, — відмахнулася від голосу розуму пані. — Зиму потрібно відчути.

Алері ледь не хихикнула, бо та діва в туфельках мабуть відчула так, що більше й не захоче.

— Надихатись нею!

Дівчина з шмарклями голосно шмигнула.

— І пам’ятати, що ви благородні дівиці, а не служниці з чорної кухні! — наголосила інша компаньйонка. —  А дівчата високої крові проходять випробування з гордо піднятою головою. Ви ж всі знаєте легенду про першу королеву. Якби вона покірно схилилася перед завойовником всього лише тому, що їй довелося босою йти по камінню, несучи на плечі глечик…

Алері зрозуміла, що й слухати це не хоче, не те, що якісь дивні випробування проходити. В неї і без того проблем вистачає. Вона потихеньку роззирнулася, нарешті помітила Лоту, котра ховала обличчя насунувши капюшон ледь не до носа, її вічної підневільної подруги-кузини поруч не було, мабуть дядько Мірт вирішив, що демонстрація білизни достатній привід, щоб більше не маячити поруч з нею, хочеш ти того, чи не хочеш. По своєму він був досить справедливий і псувати репутацію дівчині через таку от подругу не дозволив.

— І чоловіки, побачивши таку силу волі!.. — наголошувала пані компаньйонка, підвищивши голос.

Чоловіків поруч не було. Та навіть з вікон навряд би хтось зграйку задубівших  дівчат побачив. На вікнах морозні узори і щоб щось там побачити, спочатку треба протопити собі віконце. Алері навіть подивилася на вікна, і не одна вона це зробила. Жодне не було відчинене. Тільки на довгому балконі стояла одинока фігура, незрозуміло чоловіча, чи жіноча, закутана в важкий плащ по вуха. Але їй чомусь здалося, що це старший тіньовик. А іще їй на мить примарилося, що під стріхою трішки від нього правіше куриться сіра димка, але вона майже одразу пропала.

А може й не примарилося. Бо фігура на балконі смикнулася, подивилася в той же бік, а потім швидко кудись пішла.