1 (2)

Палац Алері з бабусею зустрів трішки краще, ніж місто. Незворушні слуги, не звернувши жодної уваги на непривабливість найнятих саней, швиденько перенесли багаж до якогось бокового входу і пообіцяли, що він буде чекати власниць в виділених для них кімнатах. Самим гостям придворної дами заходити потрібно було через один з головних, добре хоч не через центральні ворота, з їх височенними сходами і величезними дверима, через котрі екіпаж міг би проїхати. Ну, якби його хтось затягнув наверх.

Взагалі палац був величезний. Складався з декількох будівель і навряд всі було видно з цього двору. Та, в котру заходила Алері, була побудована зі світло-сірого каменю і оздоблена білим мармуром. На вершечку центральних сходів стояли вартові в червоних плащах поверх теплого одягу. А там, де зайшла дівчина з бабусею, в супроводі слуги, перший вартовий в плащі підпирав стіну коло розгалуження коридору.

Алері зі всіх сил старалася не витріщатися. Ні, зовсім не на картини в позолочених рамах, старовинні мідні держаки для факелів, в котрих зараз були вставлені кристали-світильники і не на шовк, котрим оздобили вікна. Що б там не думали дорогі родичі, навіть на чужі дорогоцінності вона ніколи не розкривала рота. А ось захисні візерунки, магічні потоки, перемички, з’єднання. Ось що насправді цікаво. А тут, в кожній стіні, на склі, та навіть в килимі під ногами таке… хотілося прямо на цьому килимі всістися і вивчати.

Далеко слуга їх не завів, звідкись, наче зі стіни, а може й з потайного ходу, випірнув високий блондин. Гарний і незворушний, як та брила льоду в чорноті океану, котра відкололася від Білої пустелі.

Слуга аж спіткнувся. Вартові, котрих в цьому короткому коридорчику було двоє, витягнулися в струну і завмерли, зі всіх сил зображаючи жагу служити. А бабуся посміхнулася і тепло промовила:

— Тірен, як же ти виріс. Коли я тебе востаннє бачила, був ось таким маленьким хлопчиком.

І долонею показала, що ледь їй по груди діставав.

Чоловік якось дивно смикнув головою, Алері навіть здалося, що це в нього такий нервовий тік, провів пальцями по підборіддю і злегка вклонився.

А Алері впіймала себе на тому, що витріщається на нього без жодної думки в голові. І не тому, що він як павутиною був оплетений різноманітною магією. Ні. Вона дивилася на нього як на ожившу скульптуру з льоду. Надто гарну, щоб бути насправді живою. Але ж рухається.

Захотілося потикати в нього пальцем.

Потім по дурному хихикнути. Причому, краще з-за напівпрозорого рукава. І очима зобразити щось загадкове. Може навіть косоокість. Бо так веселіше і ця скульптура з льоду могла якось цікаво відреагувати. Якщо пощастить. Дуже-дуже пощастить.

Бабуся тим часом життєрадісно представила онуку Тірену, а його їй.

Чоловік старанно посміхнувся бабусі і ввічливо підхопив її під руку, як старшу родичку. Подивився на Алері так, мов бачив її наскрізь і ні краплі не вірив, що вона благочестива дівиця. І так, він не здивується, якщо завтра вона вкраде дорогоцінності в когось. Може навіть у якоїсь з принцес.

— Пфи, — відповіла на погляд Алері.

Він завмер і задумливо промовив:

— Арін.

— А? — здивувалась Алері. Це ж ім’я третьої принцеси, правильно?

— Якомога далі від Арін, — додав красунчик загадок, зобразив іще одну наскрізь несправжню посмішку і пояснив щось зовсім інше: — Моя родичка попросила провести вас до ваших кімнат, кружним шляхом, щоб якомога більше людей побачило. Щоб ілюзій не було. І про те, чому я це роблю, теж.

— О, — тільки й змогла сказати Алері. От що за дивак? І як його підлеглі досі не придушили у вісні, якщо він і їм таким чином щось важливе розповідає?

— У моєї бабусі репутація, — додав Тірен, голова тіньової варти, і нарешті посміхнувся по справжньому. І краще б він не посміхався. Бо в цій посмішці було стільки крижаної обіцянки невідомого, але страшного, що Алері захотілося негайно признатися геть у всьому. Починаючи з того, як начиняла перцем тістечка противних кузин, і закінчуючи нелегальною магією, вкупі з незареєстрованим нетиповим магічним даром. Може після цього одразу приб’є і мучити не буде.

От удружила бабусина подруга, так удружила. Та краще б вона вислала наряд прибибиральниці і сказала, що тільки так Алері може в палаці опинитися. Може й заповіт було б знайти простіше.

А це ж ідея. Цікаво, де в них тут уніформи служниць зберігаються?

Алері задумалась і не відразу зрозуміла навіщо цей крижаний красень другий лікоть відставив. А потім обережно, кінчиками пальців за нього зачепилась і пішла по коридору, слухаючи, як бабуся згадує про те, якою чудовою дитиною був цей красень колись.

Та краще б він так тою дитиною і залишився. Чесне слово.

Бо Алері точно знала. У неї через це знайомство буде купа проблем і неприємностей. Бо не буває інакше, коли стикаються дві крижаних брили. Одна маленька, тендітна і майже невагома. А друга велика, міцна і страшна.