розділ 1

Алері.

Як на зло, варта на воротах когось шукала серед приїжджих. Старанно шукала і плювати тій варті було на чужі титули, чиюсь незручність, пронизливий вітер і собачий вологий холод. Варті що, варта утеплена по саму маківку, та ще й під захистом амулетів. А ти тут сиди, чекай своєї черги в ненайприємнішій компанії.

— Моя дочка до подібного не привчена, — бурчала не надто молода жінка, котра була б навіть красива, якби не вираз презирства на її обличчі. З тим презирством вона дивилася навкруги, мов не в серце столиці намагалася заїхати, а відвідати дешеву питну, а її й туди не пускають. — Справжня благородна пані й не може до подібного звикнути, це різні підозрілі особи пруться в пристойні місця і роблять всім проблеми.

Її погляд зупинився на Алері, якимось чином вгадавши в ній бідну сирітку, не інакше.

— Знали б подібні особистості своє місце, всім би було краще, навіть їм. А то припреться, зганьбиться, інших зганьбить і очима як та корова лупає, нічого зрозуміти не може. Бо куди корові в палац, в неї копита на паркеті роз’їдуться.

— Які глибокі познання в коровах, — весело фиркнула дівчина, котра виглянула з карети. Бурчала пані не тихо і уваги наловила багато.

Алері, котрій довелося сидіти не в закритій кареті з підігрівом, а в найманих санях під колючим пледом, тільки кивнула.

Експертку в коровах помітно перекосило і вона щось прошепотіла. Щось надто схоже на «дешева шльондра».

Варта пропустила чергові сани з трійцею дівчат і суворим чоловіком. Черга трішки просунулась. А пані, котра теж під пледом чекала, ніяк не могла заспокоїтися.

— І всі думають, що благородні чоловіки мріють з подібним одружитися. В дебютантки пруться, п’ятисоті в черзі до поклону. Знали б своє місце…

Алері видихнула. І от чого причепилася? Побачила, що гарна і намагається здихатися конкурентки для своєї дочки? Ото інтриганка. І щит відсікаючий звуки не можна поставити. Не варто настільки привертати до себе увагу.

А іще кажуть, що чим місто зустріне, так і буде ставитися. Столиця Алері за щось незлюбила з першого погляду. Спочатку вони не встигли доїхати до міста і довелося не заплановано ночувати в тій придорожній корчмі, чи що воно таке. А там якісь молоді чоловіки півночі горланили нетверезі пісні. А під ранок ще й побилися, але те могло приснитися, бо Алері якраз задрімала.

Потім в запланованому прийомному домі не виявилось місць, бо купа людей на зимні бали і карнавал приїхали подивитися. Хоча б здалеку і хоча б на щось. Довелося витратити купу грошей на кімнатку в якоїсь бабусі, поки чекали офіційного запрошення в межі палацового комплексу. А бабся та жила не в найпрестижнішій частині міста, хто здивується, що якісь ідіоти спробували вкрасти залишений в санях багаж і примудрилися, втрапивши в пастку, щось потрібне зламати?

З заміною виникли проблеми.

Найняти пристойні сани, за доступну ціну виявилося дуже непросто. Так що пристойність у тих, що вдалося, була сумнівна. Добре хоч все помістилося. А то довозити потім коробки і ящики, було б і зовсім недоречно.

А тепер ось ця особа, котрій конче необхідно когось принизити, інакше вона спати не зможе. Хоч бери і додому повертайся.

Чесно, якби не спадок, Алері так би і зробила.

Та й те, що варта так прискіпливо перевіряє всіх, хто намагається потрапити в стару частину міста за високою кріпосною стіною, натякає, що рік для дебюту невдалий, а для пошуків заповіту і поготів. Може краще дочекатися поки дорогі родичі повернуться?

А що буде на воротах палацового комплексу Алері і думати не хотілося. Нічого доброго точно не буде. Вона не подобається місту. І воно завзято це демонструє.

Черга просувалась потихеньку, просувалась. За воротами зникла карета з веселою дівчиною — з віконця висунулась тендітна рука з паперами, вартовий на них глянув і пропустив без перевірки. Потім настала черга говорливої пані і їй перевернули все з таким завзяттям, що Алері зрозуміла — вартові мстяться цій балакучій морській видрі. Їм теж було неприємно її роздуми про недостойних слухати. Мабуть серед вартових, котрі на воротах стоять, небагато титулованих. Тому навіть білизну поворушили списом, поки червона, як варений рак, пані хапала ротом повітря.

Погрожувати страшною помстою, як не дивно, жінка не посміла. Мабуть нарешті роздивилася колір їх форми, а особливо сині стрічки на рукавах — символ особистої королівської варти, вона ж частина тіньової.

Алері, коли їх сани нарешті зайняли місце біля воріт, про всяк випадок посміхнулася вартовому. Вусатому, не надто молодому, але з приємним обличчям. Він посміхнувся у відповідь, розпитав хто такі і навіщо приїхали, з інтересом подивився на запрошення, прислане якоюсь бабусиною подругою, кивнув і пропустив, нічого не перевіряючи. І вигляд саней його не збентежив.

— Бабусю, а хто твоя подруга? — спитала Алері, оглянувшись на ворота.

— Хороша подруга.

— Бабуся!

— Я з нею разом вчилася. Це вона мене з твоїм дідом познайомила. Він був її залицяльником, але їй зовсім інший хлопець подобався.

— Рутані Ніда баронеса Санс!

— Та яка я тобі…

— Г-р-р-р.

— Дитинко, тихіше, зараз собаки позбігаються.

— Хто твоя подруга?!

— Ланарі моя подруга.

— А далі?

— Придворна дама. Ну, майже. Останні роки вона з чоловіком більше за містом, він хворіє.

— Ти знущаєшся? — спитала Алері з підозрою, відчуваючи, що примудрилася вляпатись в якусь чергову аферу. І Вибратись з цього болотця навряд вийде, бо в палаці їй треба бути.

— Вперта, як твій батько.

— Хто?

— Ланарі з роду Омола, уроджена Бадже.

І Алері видихнула, а потім іще й хихикнула. Обирати чоловіків ця подруга точно уміє. Бабусі всучила барона, а сама за родича володаря Півночі заміж пішла. Та ще й друга короля і голову тіньової варти.

Хто той онук, Алері теж здогадалась.

Тільки б дві старі інтриганки не надумали породичатись, влаштувавши веселе весілля. Тільки б не надумали. Голова тіньової варти останній, з ким їй би хотілося спілкуватися, враховуючи, навіщо вона насправді приїхала.