паралельні життєписи в неевклідовому просторі: Аглая Андроїді (1800-1912)

ПАРАЛЕЛЬНІ ЖИТТЄПИСИ

Андроїді, Аглая Карпівна, уроджена Палеолог (1800-1912). Народилася 1800 року в одному із прибережних містечок на Пелопонесі в сім’ї грецького купця шляхетного походження. Говорити навчилася спершу грецькою, потім – фран-цузькою, арабською і перською. Отримала всебічну домашню освіту, при потребі могла і збудувати міст, і перекласти Гомера перською. З 1820 року осіла в Олександрії Єгипетській, де вела насичене світське життя, спілкуючись із поетами, читцями і тлумачами Корану, молодими муе-дзинами, нубійськими провід-никами караванів. В цей же час вона пережила коротке і палке кохання до юного дервіша Мейджамі, який вик-ладав їй перську мову. Після того, як він їй розбив серце і вона народила від нього доньку Проною, вона вирушила в паломництво на Афон, і була однією з двох жінок, які сподобилися цієї честі. Іншою, якщо вірити історикам, була Богоматір, і то в 1848 році і тільки два дні. Після паломництва Аглая вирішила відвідати Афіни і Солунь. Потім, через Стамбул, Чорне море і Крим морським шляхом дісталася до Одеси. Із кінця 1850-их років остаточно замешкала в Києві, де їй особливо сподобалися цукати і Софія. Вона говорила, що поряд із Софією відчуває себе, ніби в Константинополі за її прапрапрадіда, тільки таких смачних цукатів тоді не робили, тож не дивно, що турки його таки взяли штурмом. З 1880-их років припиняє подорожі Європою. В 1905 році її ще можна було бачити на балконі київської квартири, вона викрикувала революційні гасла і підтримувала протестантів, сиплючи на них згори весь кухонний запас лаврового листу. Вона була дописувачкою випусків журналу «Основа» уже після його закриття, але архіви зберегли її подорожні нариси, які вона писала, вже років двадцять не спускаючись нижче сьомого поверху. 

В «Літературно-науковому віс-нику» Аглая Карпівна надрукувала свої драматичні поеми на мотиви історії Персії і Греції. Дехто з літературних критиків ставив собі питання: «І звідки вона така приїхала?», а ще хтось називав її «єдиною женщиною на всю укра-їнську літературу». Аглаї Карпівни справді вистачило б на всю літера-туру, про що свідчить її архітвір – автобіографія у семи томах, виданих посмертно 1913 року в Бейруті перською, авторизований переклад французькою з’явився тоді ж у Венеції. Проте весь тираж (37 примірників) французького видання затонув під час перевезення через Великий Канал, бо гондольєр був напідпитку.

Тому маємо лише «Зендегі-наме», перський оригінал її мемуарів. Перші дві книги оповідають про її життя до 1840-го року. Особливо цікаві з історико-літературної і художньої точки зори описи суфійських вечірок у підпіллях Але-ксандрії. Тут письменниця виявляє себе як витончений стиліст і сти-лізатор, наслідуючи мову містичних віршів Джеладдіна Румі. Наступні дві книги присвячено перебуванню Аглаї Карпівни в різних європейських столицях, провінційних містечках і просто місць без назви, де їй довелося переночувати. Тут її проза нагадує Жермену де Сталь, якби та писала перською і курила кальян. Врешті останні три книги насичені подіями українського літературного і куль-турного життя в 1880-1912 роках. Описуючи ці роки, мемуаристка не щадить нічого і нікого, проте до деяких явищ і осіб вона особливо прихильна. Тонкої іронії і чуття стилю сповнені її спогади про зустрічі з П. Кулішем, Л. Косач, А.Кримським. Про останнього вона згадує, що перською краще від нього говорив лише Мейджамі. 

Припускають, що перекладений німецькою із грецької анонімний збірник «Сонети однієї грекині», оригінал яких не зберігся (Sonette einer Griechin. Verlag Herder, Freiburg 1940), міг належати до її творів, написаних замолоду. 

Залишився запис київського крематорію, датований 1912 роком, про спалення А. Андрофілі. Донька Аглаї, Проноя, спродала все майно 1916 року і зникла в невідомому напрямку, залишивши консьєржці записку: «Стережися собаки». 

Sonette einer Griechin 1940