Життєпис Аглаї: "Ворожіння на днях народження ворона"

ворожіння на днях

народження ворона

Я шукала на старовинних картах назви сіл і гір, де мене частували вином чабани, але від них не лишилося ніде нічого, крім пам’яті.

І мені доводилося зазнати суму за старовиною, яка замінила мені дім. Спотикаючись у світлі каганця, я обходила нефи підземних церков. Мружачи очі від спалахів смолоскипа, сходила у діонісійські ґроти, де на стінах волога пліснява любосно доїдала на фресці те, що ще встигли на ній залишити розлючені менади і давній живописець. З Оксирінху мені привозили папіруси, списані чиїмись любовними листами, викинутими зверхньою коханкою, до якої часи виявився більш зверхнім, ніж вона до свого коханця. 

Страждаючи то від нудьги, то від пристріту, мої компаньйони були як перелітні птахи, які не мають куди повертатися з-за моря. Не знаючи, куди їм іти, деруться вгору. Потопаючи у справах, вони шукали берега навпроти вчора. Задихаючись у собі, шукали виходу. А я була завжди в собі, немов назовні. Якби люди давали таку глибоку тишу, як і книжки, я б покинула книги. Однак – я завжди знала, що на мене чекає все та ж оселя. Вона трохи змінить свій фасад, а кімнати будуть розташовані трохи інакше чи їх буде лише одна. Але сонце обходить її довкола. Бджоли гудуть у кронах за вікном. Мурахи живуть у шпарі стіни. А з розчиненого вікна чутно, як хтось, хто багато блукав, але знав навіщо, у літній полудень грає на спінеті.