Передмова до 7 списку: Плавуча друкарня Доменіко (2)

передмова до VII списку 

ПЛАВУЧА ДРУКАРНЯ 

ДОМЕНІКО 

(завершення) 

Спадкоємці Доменіко (чи й він сам, хтозна!) плавали більш ніж півтораста років, лагодячи галеру, оновлюючи друкарське обладнання. 

Одного разу, близько 1660-го року, саме коли галера була у відкритому морі, якраз готувався до другу огрядний словник усіх середземнорських мов, і не вистачало черенків для набірної каси латинського алфавіту. Справа була нагальна, замовники чекали у всіх портах від Геркулесових стовпів до Колхіди, і тому довелося переплавити на шрифти усі гармати. Саме тут нагодилися морські розбійники, їм пропонували відкупного, але ніхто з екіпажу не вмів говорити по-берберськи, і тому дві великі пробоїни пустили корабель на дно. Солона вода ринулася в трюми, змішуючись із гіркою типографською фарбою, і екіпаж, не маючи сили розлучитися із друкарнею і книгами, вирішив не сходити, а мідні дошки для гравірування і численні набірні каси милостиво тягнули їх униз. 

Однак такий варіант завершення історії Доменіко розказують лише в Адріатиці. А в решті Моря говорять про таке. Десь у 1660-х роках видання його мандрівної друкарні почали з’являтися все рідше і рідше в ярмаркових ятках, а нових не бачили узагалі. Галера перестала заходити у портові міста. І тут почали подейкувати, що Доменіко, засмучений падінням Криту і бездіяльністю європейських монархів, виришів податися за Гераклові стовпи – у Новий світ, у котрусь із Індій, чи то Вест-, чи то Ост-. Казали, що нібито він був першим, хто видав Гомера санскритом. 

– Ні, – казали інші. Мовою майя.