2

2

- Отже, Альберте, якщо ти живеш у мене, то тоді допомагаєш мені по хазяйству. Вдома та на моїй землі. Збираєш врожай, поливаєш водою, яку ще треба викачати з колодязя, бо, як ти бачиш, в нас пустеля, треба ще попрацювати, щоб отримати цю воду зі самих глибин.

- Добре. Я згоден.

- Ремонтуєш та лагодиш все. Бо, як помер мій батько, чоловічих рук в мене вдома не вистачає. А заміж мене ніхто не бере, бо я якась дивна, як кажуть люди.

- А що в тебе дивного?

- Мене слухаються вогонь та вода.

- Так. Звісно дивно. - прокоментував почуте Альберт, на що отримав різкий погляд Естери. - А чому ти вирішила, що вогонь та вода тебе слухаються?

- Бо вони змінюють напрямок, коли я поруч. Але це не всі бачать. Бо зміни маленькі. 

- Хотів би я це побачити.

- Колись побачиш. Їсти хочеш?

- Так.

- Зараз поїси - і до роботи. В нас тут багато справ. Вже вечеріє. Вночі можна виходити. Якраз допоможеш мені з врожаєм.

- Добре. Допоможу.

- Тільки ще одна особливість... Якщо ти залишишся у мене.. спочатку будуть плітки... а потім, якщо ти залишишся в мене надовго... тебе вже будуть оточуючі називати моїм чоловіком. Бо... в нас так прийнято... якщо жінка живе з чоловіком наодинці в одному будинку і вони не родичі, то їх вважають чоловіком та дружиною... Якщо ти проти, не хочеш таких... назв, то можеш просто зараз, як стемніє, коли дозволено виходити на вулицю, піти та шукати собі інший прихисток. А найближчого поселення кілька днів пішки. Який теж контролюють кам'яні монстри. А цими кам'яними монстрами керують триокі своїм ментальним третім оком. Так що у тебе є вибір: або ти лишаєшся у мені - і ти стаєш моїм чоловіком без ритуала одруження, або ти йдеш звідси у пошуках кращої долі.

- Я залишусь, бо мені нікуди йти: в мене тут нікого немає.

- Добре. Але одна умова, якщо ти залишишся. Ми знайомі лише кілька хвилин. Ми чужі один до одного. Я тебе вперше бачу. Ти живеш в моєму будинку, виконуєш усі обов'язки чоловіка в домі, збираєш врожай, але ти до мене не чіпляєшся. Не торкаєшся мене. А я не чіпляюсь до тебе. Готую, нагодовую тебе, роблю хатню роботу, збираю з тобою врожай. І все. Домовились.

- Домовились.

І Альберт залишився жити у Естер, навчаючись новим та чужим для нього умовам іншого життя.

Час проходив. Через тиждень їх почали пошепки називати чоловіком та дружиною.

А вже через місяць ніхто і не сумнівався в цьому.

Бо Альберт та Естер жили разом під одним дахом, робили разом усю роботу як по дому, так в синіх пісках, збираючи з них щоночі врожай.

Разом працювали, разом проводили вільний час, танцюючи під двома місяцями на розважаючих зборах людей, які працювали та проводили вільний час у розвагах тільки вночі, а вдень усі спали, бо при світлі трьох об'єднаних між собою зірок не можна було виходити з дому.

Цілий місяць нічого не змінювалося. Альберт вже звик з думкою, що він не повернеться назад. Та й повертатися вже не хотілося, бо тут була Естер.

За цей місяць Альберт помітив, що вода в колодязі та вогонь в печі якось змінювалися, коли поруч була Естер.

Але пояснень цьому не знаходив.

Поки в їх житті не відбулася одна подія.