Глава п'ята. Піймані.

   Зранку наступного дня після тієї прогулянки на пагорб, я запропонував проїхатися трохи в машині, бо вже більш менш знав, як керувати нею. Першою погодилися ЧервонийПил. За нею, на диво, охоче погодилась з цією ідеєю Темнолика. БагрянеНебо теж погодився, хоча й сказав, що прийде до нас тільки ближче до дванадцятої години, води зможе виспатися.

   Швидко завівши двигун - Уазик знову не підвів мене, хоч і був на перший вигляд старим, - я деякий час чекав, доки ЧервонийПил дорозмовляє з матір'ю і запевнить її, що все в нормі. Подивившись на мене, дорозмовлявши, дівчина кивнула, показуючи, що все нарешті закінчилося. Я подивився на Темнолику і та теж кивнула.

   Вже через декілька секунд ЧервонийПил, яка сиділа біля вікна, швидко опустила скло і трохи визирнула. Повітря одразу вдарило їй в обличчя, і дівчина трохи заплющила очі. Салон машини повільно заповинився прохолодним ранковим повітрям. Темнолика відкинулась на сидіння. 

— Я ще ніколи при таких обставинах не їздила в машині! - Вигукнула вона.

— А давай на велику дорогу?! - Збуджено кинула мені ЧервонийПил, нарешті «засунувши» голову в салон машини.

   Я на декілька секунд затримав погляд на дівчині, трохи уповільнивши машину, щоб не врізатися кудись. Я й сам хотів запропонувати, але дівчина мовила цю затію раніше за мене.

— Насолоджуйтесь, доки час є! - Кинув я, і вже через декілька секунд ми виїхали на звичайну дорогу. Там вже їхали деколи інші машини. - Зараз головне, на ментів не нарватися або на камери. Зараз же такий час, що штрафують.

— Не згадуй краще, бо точно на щось неприємне натрапимо. - Мовила Темнолика, а потім звернулась до ЧервонийПил: - Можна мені теж будь ласка біля вікна посидіти?

   Коли вони почали переміщення, я сповільнив швидкість, щоб ніхто з них не впав. Коли Темнолика нарешті всілася біля відкритого вікна, я знову набрав швидкість. 

   По тій полосі, де ми зараз їхали, машин на диво не було машин. Тому не було проблем з тим, що я міг когось ненароком збити. Почувши сигнальні звуки ментів, я перезирнувся з ЧервонийПил. У очах дівчини з'явилося трохи страху. Темнолика подивилась на нас, і схоже, була ще більш налякана та здивована більше, ніж ми вдвох з ЧервонийПил.

— Ну все, потрапили... - Тихо мовила ЧервонийПил.

— Сподіваюсь, що це хтось з наших... - Так само тихо мовив я.

— Тобто «хтось з наших»? - Здивовано запитала Темнолика. У її очах потихеньку замість страху з'являлось здивування та цікавість. - У вас що, є свої у поліції?...

— Потім розповім. - Пообіцяв я, зупиняючись після того, як нам прогорлав незнайомий чоловік у формі зупинитися.

 — Ну і, молоді люди, куди ви намилися? - Запитав чоловік, коли вийшов зі своєї машини й підійшов до вікна, де сидів я.

   Трохи опустив скло, дивлячись на чоловіка і намагаючись щось якомога швидше придумати для відмазки. Чоловік чекав коротко. Потім знову запитав:

— Ви ж розумієте, що неповнолітнім неможна їздити на машині?

— Так ми цей... - Спробувала ЧервонийПил, але під пильним і важким поглядом офіцера, швидко замовкла.

— Слухай, заспокойся. - Мовив різко Олег, підійшовши до одного зі своїх колег. У мене наче від серця відлягло, коли чоловік підійшов до нас. - Я розберуся з ними.

— Ти завжди дуже м'який з винними. - Просичав той, до кого звертався Олег.

— А ти дуже жорстокий. - Чоловік трохи посміхнувся. - Своєю жорстокістю ти тільки відбиваєш у людей бажання спілкуватися з нами. - Офіцер невдоволено відійшов, а Олег подивився на нас. - То, куди прямуєте?

— Та ми так... До АТБ, за хлібом... - Спробував пожартувати я. - Але ми вже збиралися їхати й не порушувати ці... Як його... - Я подивився на ЧервонийПил, наче вона могла підказати мені потрібне слово. - Закони, во. - Згадав нарешті. 

— Тоді повертайтися, і щоб я вас без потрібних документів на дорозі за кермом не бачив. Це буде перше й останнє попередження. Потім, якщо знову піймають, точно оштрафую. Це зрозуміло? - Він заглянув мені у очі і я кивнув головою.

— Так, зрозуміло. Не хвилюйтеся, кепе, нас ви до потрібного часу за кермом не побачите. Вже зникаємо.

   Швидко развернувши машину, я якомога швидко спробував зникнути з очей поліцейських. Коли через децлфдка хвилин я знову намагався якомога щільніше притулити гілки дерев до машини, щоб сховати її.

— Пощастило, що не оштрафували та батьків не викликали. - Мовила ЧервонийПил.

— Пощастило так пощастило... - Видихнула Темнолика й додала: - Як ви взагалі познайомилися з... Олегом, так?

— Так, з Олегом. Я точно не знаю, яким чином він про мене дізнався, але колись він мене упіймав, коли я намагався від нього втекти вже вдруге. Або навіть втретє, я точно не пам'ятаю... І тоді, щоб він не кликав моїх батьків на розбірки, я сказав, що буду якийсь час без зарплати працювати. Він погодився.

— І ти відбувся ранами на легенях... - Закінчила дівчина за мене.

— Так, ранами. - Мовив я і подивився на дівчину. - Тоді він допоміг мені, не залишивши наодинці, а я чуть пізніше допоміг йому. До речі, хтось їсти хоче?

— Я грошей не взяла. - Мовила Темнолика, трохи опустивши голову, ніби соромлячись цього.

— Вам вони й не потрібні. - Я посміхнувся і дівчина підвела на мене погляд.

— Це як? - Здивовано запитала вона.

— У мене є база у лісі з городом. - Пояснив я і Темнолика подивилась на ЧервонийПил, ніби питаючи, чи правда це.

— Я вже була там. - Мовила у відповідь подруга.

   Темнолика перевела на мене погляд.

— Що я повинна тобі буду? - Зтиха мовила вона.

— Нічого. Я пригощаю.

..

..

..

..

..

— От знаєте, що мене постійно трохи дивує у школі? - Запитав я. - Те, що майже постійно грішать вчителі історії. Постійно багато різних самостійніх, контрольних та практичних роблять, завданням закидують. Так ще й потім питають, чому ми багато чого не встигли зробити вчасно.

— Так! - Підтакнула Темнолика. Схоже, її вчителька історії дівчину вже конкретно задовбала. - І при цьому історія майже кожен день. І ти вже сидиш, боїшся - чи запитають тебе на наступному уроці, чи ні?